1973 рік. Новостворена агітбригада «Ударник» Кам’янець-Подільського заводу «Електроприлад» посіла перше місце на обласних змаганнях агітаційних бригад. Керівник — Володимир Миколайович Островський (від липня 1988 року — заслужений працівник культури Української РСР).
1996 рік. У Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) офіційно відкрито навчально-наукову лабораторію етнології (засновник і керівник — кандидат філологічних наук Танасій Іванович Колотило).
1997 рік. Заслуженим працівником фізичної культури та спорту України став Едуард Людвігович Левицький. У 1984—1999 роках був завідувачем кафедри спорту та спортивних ігор Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
2001 рік. У Кам’янці-Подільському в молодіжному центрі «Юність» відбувся концерт української співачки Ірини Сказіної.
2001 рік. У комунальну власність Кам’янця-Подільського прийнято житловий фонд і технічні мережі селища цукрового заводу.
2004 рік. У Кам’янці-Подільському у виставковому залі на Соборній відкрилася виставка робіт учасників міжнародного пленеру в польському місті Бжезини.
Цього дня народилися:
1888 рік. У Києві народився (6 жовтня за старим стилем) Петро Григорович Гончаров — український хоровий диригент, церковний композитор. Закінчив 1907 року музичне училище Балтійського флоту в Санкт-Петербурзі. 1914 року брав уроки в Рейнгольда Глієра. Від 1907 року був регентом хорів київських церков, з якими здійснив постановки ораторії «Створення світу» Йозефа Гайдна, «Реквієму» Вольфганга-Амадея Моцарта, «Реквієму» Джузеппе Верді, «Stabat Mater» Джоаккіно Антоніо Россіні. Від 1912 року працював хормейстером, від 1915 року — диригентом, від 1916 року — головним диригентом Театру Миколи Садовського в Києві. 1918 року був керівником музичної частини Державного народного театру під керівництвом Панаса Саксаганського. 1919 року, коли Кам’янець-Подільський був тимчасовою столицею Української Народної Республіки, диригував у місті над Смотричем. 1919 року разом із Лесем Курбасом, Яковом Степовим, Михайлом Багриновським, Анатолієм Петрицьким оперою «Утоплена» Миколи Лисенка відкрив перший український оперний театр «Українська музична драма». У 1920—1924, 1944—1945 роках був хормейстером Київської опери, водночас регентом хорів Софійського (у 1920—1929 роках) й Андріївського (у 1941—1943 роках) соборів. Із хором Софійського собору виконував у концертах «Панахиду» Кирила Стеценка, «Літургію» Миколи Леонтовича, українські колядки. У 1924—1949 роках — організатор і керівник самодіяльної хорової капели Південно-Західної залізниці (від 1940 року — заслуженої), з якою гастролював у Москві, Ленінграді, Харкові, Львові, Запоріжжі. 1940 року був художнім керівником капели «Трембіта» у Львові, у 1940—1941 роках — капели «Думка», у 1942—1943 роках — Української народної хорової капели, у 1950—1970 роках — народної чоловічої капели Будинку вчителя у Києві. Водночас у 1955—1960 роках — керівник хорового класу Київської консерваторії. Гончаров – один із найталановитіших хормейстерів свого часу. Хори під його керівництвом відзначалися високою вокально-хоровою культурою, точною інтонацією, тембральним і динамічним багатством. Автор церковних творів і хорових аранжувань. Написав спогади про Григорія Гурійовича Верьовку. Помер 20 травня 1970 року в Києві.
1889 рік. У Бердичеві (тоді був одним із повітових міст Київської губернії, нині місто обласного підпорядкування, один із районних центрів Житомирської області) народилася (6 жовтня за старим стилем) Ольга ДмитрівнаЖудіна — художниця (живописець і графік), дочка художника Дмитра Жудіна, сестра українського вченого в галузі інженерних споруд Миколи Жудіна. 1892 року разом із батьком Дмитром Ананійовичем, матір’ю Марією Антонівною, братами Володимиром і Миколою оселилася в Кам’янці-Подільському. Тут закінчила Маріїнську жіночу гімназію (атестат від 31 травня (13 червня) 1908 року про закінчення повного курсу семи загальних класів). Сім’я Жудіних подружилася з молодим педагогом, майбутнім письменником Сергієм Сергєєвим-Ценським, який у 1896—1897 роках учителював у Кам’янці-Подільському. Покинувши губернське місто, Сергій Миколайович листувався із Жудіними, слідкував за розвитком художнього таланту Ольги. В одному з листів молодий письменник писав: «Я досі зберігаю, мов святиню, малюнки Олі і показую їх знайомим. Мабуть, якщо вона захоче, пошлю їй за це одне зі своїх оповідань чи казок для дітей». У квітні 1911 року Ольга разом із батьком брала участь у виставці, яку в Кам’янці-Подільському організувало Кам’янець-Подільське товариство красних мистецтв. 1912 року закінчила відділення живопису Київського художнього училища (викладачі — Олександр Олександрович Мурашко, Іван Федорович Селезньов). У 1915—1922 роках навчалася в академії мистецтв у Петрограді в майстерні Дмитра Кардовського. Здобула звання художника живопису. Створювала переважно портрети. Авторка книжки «300 бідонів» (Москва, 1932) та ілюстрацій до неї. У 1920-х роках була членом Товариства художників-індивідуалістів. Серед живописних творів Жудіної: «Дівчинка у червоному» (1926), «Панна з книгою» (1928), «Директор текстильної фабрики Т. Денисова» (1931), «Курська магнітна аномалія» (1932), «За північну пшеницю» (1934), «Настроювання балалайки», «Овочі» (обидва — 1935), «Професор О. Шорін у своїй лабораторії» (1937), «Дівчина під парасолею» (1938), «Герой Радянського Союзу І. Волосевич», «Контр-адмірал М. Несвицький» (обидва — 1941), «Автоматник», «Дівчина зі зброєю» (обидва — 1943), «Новатор прядивної фабрики «Червоний мак» Л. Рижова» (1952). Авторка серії плакатів «Герої Великої Вітчизняної війни» (1942—1944). Померла 15 січня 1961 року в Ленінграді (Санкт-Петербург).
1890 рік. У місті Слонім (нині Гродненської області Білорусі) народилася (6 жовтня за старим стилем) Олена Борисівна Курило — український мовознавець. Від 1892 року мешкала у Варшаві. Від 1908 року навчалася на філологічному відділі філософського факультету університету міста Кенігсберг (нині Калінінград Російської Федерації). Провчилася там три семестри, водночас слухала лекції з хімії, фізики та ботаніки. 1910 року повернулася до Варшави, де вступила на історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів при місцевому університеті. 1916 року склала державні іспити при цих курсах (їх ще 1915 року через події Першої світової війни перенесли до Ростова-на-Дону в Росії). 1917 року склала іспити на звання вчителя з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови. Україністикою зацікавилася під впливом мовознавця Євгена Костянтиновича Тимченка (майбутнього професора Кам’янець-Подільського державного українського університету). 1917 року переїхала до Києва. Викладала українську мову та її методику на курсах для військових старшин, для учителів залізничних шкіл та на педагогічних курсах, в інституті народної освіти, брала участь в українізації школи в перші роки існування Української Держави. Написала найпопулярніший тоді підручник «Початкова граматика української мови» (Київ, 1917—1918 роки, дві частини; до 1926 року перевидано десять разів). Водночас від 1917 року працювала в Термінологічній комісії при Українському науковому товаристві, уклала російсько-український словничок медичної термінології, проект словника української фізичної термінології (обидва — 1918 рік), проект словника хімічної термінології (1923 рік), редагувала словник ботанічної номенклатури (1928 рік; усі — Київ). Від 1921 року — старший науковий співробітник Інституту української наукової мови ВУАН (Всеукраїнської академії наук). 1925 року відвідала Кам’янець-Подільський, де нещодавно було засновано Кам’янець-Подільське наукове при Всеукраїнській академії наук товариство, виступила з доповіддю про методи записів народних говірок. Від 1930 року — заступник директора, голова відділу сучасної (живої) української мови Інституту мовознавства ВУАН. Уклала проект правопису чужих слів. Від 1920 року була редактором у Сільськогосподарському науковому комітеті України. Була членом Етнографічної комісії, Комісії краєзнавства та Діалектологічної комісії ВУАН. 4—21 лютого 1933 року перебувала під арештом за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації. Виїхала до Москви, вела викладацьку діяльність. 5 жовтня 1938 року заарештовано вдруге, засуджено до восьми років таборів. Покарання відбувала у Караганді в Казахстані. 5 жовтня 1946 року звільнено. Подальша доля невідома. Реабілітовано 1989 року.
Олена Борисівна Курило
1894 рік. У місті Рєжиця (тепер Резекне у Латвії) народився (6 жовтня за старим стилем) Юрій Миколайович Тинянов — російський письменник, літературознавець. Улітку 1931 року сім’ї Юрія Тинянова та Бориса Ейхенбаума жили в Кам’янці-Подільському (вулиця Шевченка, 30). За висновками Людмили Миколаївни Розанової, яка працювала доцентом у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, можна стверджувати, що у Кам’янці-Подільському Тинянов збирав матеріали для роману «Пушкін», але головна увага надавалася написанню сценарію та повісті «Мавпа і дзвін». Помер 20 грудня 1943 року в Москві.
1908 рік. У селі Меленки (тепер місто Владимирської області Росії) народився (5 жовтня за старим стилем) Микола Петрович Каманін — радянський військовий діяч, генерал-полковник авіації (1967), Герой Радянського Союзу (від 20 квітня 1934 року). 1928 року закінчив Ленінградську військово-теоретичну льотну школу, після чого вступив добровольцем до Червоної армії. У квітні 1934 року брав участь як льотчик у порятунку експедиції пароплава «Челюскін», що затонув в Арктиці. 9 квітня 1936 року в Кам’янці-Подільському вулицю Торгову на Руських фільварках перейменовано на вулицю Каманіна (вона починається на вулиці Франка, а закінчується на Середній вулиці). Каманін закінчив 1938 року Військово-повітряну академію імені Жуковського, 1950 року — Академію Генерального штабу. У 1966—1972 роках Каманін працював у Головному штабі Військово-повітряних сил СРСР, керував підготовкою радянських космонавтів. Від 1972 року перебував у відставці. Помер 11 березня 1982 року в Москві.
1936 рік. В Узбекистані народився Анатолій Матвійович Кришталюк — футболіст, педагог. Грав у Кам’янці-Подільському за юнацьку збірну міста, в командах «Іскра», «Буревісник», «Авангард», «Поділля». Десять разів ставав чемпіоном Хмельницької області. Працював у місті над Смотричем викладачем фізичного виховання в професійно-технічному училищі № 15, потім у професійно-технічному училищі № 6.
1952 рік. У селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області народився Танасій Іванович Колотило — кандидат філологічних наук (1991). Працював з 1982 року на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Помер 12 жовтня 2009 року.
1965 рік. У Харкові народився Григорій В’ячеславович Бондаренко. Працював начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації.
1970 рік. У Кам’янці-Подільському народилася ДаріяІванівна Басюк (дівоче прізвище — Мельник) — кандидат педагогічних наук (1996), доктор економічних наук (2015). Донька Алли Іванівни Буданцевої та Івана Івановича Мельника. Закінчила 1987 року середню школу № 15, 1991 року — Кам’янець-Подільський педагогічний інститут (спеціальність — педагогіка та методика початкового навчання). У 1993—1996 роках була аспіранткою при Науково-дослідному інституті педагогіки Академії педагогічних наук України. 1998 року здобула другу вищу освіту в Кам’янець-Подільському педагогічному університеті (спеціальність — практична психологія). 2004 року заочно закінчила Тернопільську академію народного господарства (спеціальність — менеджмент організацій). Трудову діяльність розпочала 1986 року в дитячому садку № 20. Працювала вихователем в школі № 14, асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри реабілітаційної педагогіки в Кам’янець-Подільському державному університеті. У 2000—2006 роках — декан Кам’янець-Подільського факультету Київського університету туризму, економіки та права. 30 серпня 2006 року виграла конкурс на посаду начальника управління економіки, промисловості, підприємництва, інвестицій та споживчого ринку Кам’янець-Подільського міськвиконкому. Згодом — завідувач кафедри туристично-готельного бізнесу Національного університету харчових технологій, секретар Кам’янець-Подільського земляцтва в Києві. Автор навчально-методичного посібника «Основи туризмології» (Кам’янець-Подільський, 2005), співавтор підручника для студентів вищих навчальних закладів «Винний туризм» (Кам’янець-Подільський, 2012), автор монографії «Теоретичні і прикладні основи формування дестинацій винного туризму» (Кам’янець-Подільський, 2014). 2015 року захистила докторську дисертацію «Теоретико-методологічні основи управління розвитком винного туризму в Україні».
ДаріяІванівна Басюк
1976 рік. Народився Олег Васильович Швець — директор Кам’янець-Подільської районної дитячої школи мистецтв.
1980 рік. У селі Грушка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області народився Сергій Сергійович Тимчук — директор сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю — аграрної фірми «Нефедівське» села Нефедівці Кам’янець-Подільського району.
Цього дня відійшли у вічність:
1941 рік. Загинув Володимир Свідзінський — український поет. Народився 1885 року. Навчався в Подільській духовній семінарії у 1899—1904 роках. Тривалий час (у 1918—1925 роках) жив і працював у Кам’янці-Подільському, тут дебютував як поет збіркою «Ліричні поезії» (1922). Микола Бажан так 1973 року оцінив творчість Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».
2005 рік. Помер Ярослав Миколайович Терлецький — головний інженер (від серпня 1962 року), директор (у 1967—1978 роках) Кам’янець-Подільської швейної фабрики. Народився 6 березня 1936 року в селі Бабанка (нині селище міського типу Уманського району Черкаської області).
0
