1890 рік. Подільським віце-губернатором став (4 жовтня за старим стилем) статський радник (від 1893 року — дійсний статський радник) Іван Михайлович Неклюдов. Перебував на цій посаді 19 років (що є рекордом для подільських віце-губернаторів) — до 27 вересня (14 вересня за старим стилем) 1909 року. Його попередником був барон Аполлон Карлович фон Гейкінг, а наступником став граф Олексій Миколайович Ігнатьєв. Неклюдова відзначено: 1891 року — орденом святого Володимира третього ступеня, 1895 року — орденом святого Станіслава першого ступеня, 1904 року — орденом святої Анни першого ступеня, 1906 року — персидським орденом Льва та Сонця другого ступеня. 1932 рік. Об’єднане державне політичне управління при Раді народних комісарів СРСР видало наказ про зарахування Максима Горького почесним прикордонником Кам’янець-Подільського прикордонного загону. Підставою для цього стало клопотання прикордонників і командування Кам’янець-Подільського прикордонного загону, які в такий спосіб хотіли ознаменувати сорокаріччя громадсько-політичної та літературної діяльності письменника.
1990 рік. Студенти Кам’янця-Подільського підтримали страйком голодовку студентів у Києві. На вимогу страйкарів на флагштоку перед будинком міської ради піднято синьо-жовтий прапор.
1991 рік. «Кам’янець-Подільський вісник» оприлюднив рекомендації міської топонімічної комісії щодо нових назв вулиць Кам’янця-Подільського. Комісія встановила, що понад 25 вулиць міста «названо іменами комуністичних псевдогероїв». Виробляючи пропозиції про перейменування, комісія керувалася п’ятьма принципами. По-перше, відновити давні історичні назви (Гунська, Пановецька). По-друге, зберегти назви, що відбивають духовну спадщину українського, російського, єврейського та інших народів (вулиці Шевченка, Пушкінська, Чехова, Шолом-Алейхема). По-третє, при найменуванні вулиць пріоритет надавати тим діячам, чиї імена ввійшли до духовної скарбниці українського народу, були світочами волі й незалежності України, прославили місто та подільську землю. По-четверте, в назвах вулиць відмовитися від імен діячів, які не пов’язані з Кам’янцем-Подільським, не є загальнонаціональним надбанням українського народу. По-п’яте, вилучити з топонімії міста імена злочинців, які завдали нашому народу невідшкодованих збитків, творили на нашій землі геноцид (вулиці Дзержинського, Калініна тощо). Конкретно топонімічна комісія запропонувала перейменувати 32 вулиці. Згодом із 32 пропозицій 13 було реалізовано повністю: перейменовано проспект Леніна на проспект Грушевського, вулиці: Чкалова — на Князів Коріатовичів, Московську — на Івана Огієнка, Ленінградську — на Лесі Українки, Лесі Українки (на Біланівці) — на Івана Сірка, Котовського — на Соборну, Островського — на Данила Галицького, Паризької Комуни — на Гунську, Дзержинського — на Михайла Драгоманова, Ленінської «Искры» — на Михайла Драй-Хмари, Петровського — на Пановецьку, 26 Бакинських комісарів — на Юхима Сіцінського, Ульянової — на Ісайї Кам’янчанина. Восьми об’єктам дано назви, відмінні від запропонованих комісією. Так площа Леніна стала майданом Відродження (а не площею Свободи), вулиця Крупської розпалася на дві — Гагенмейстера та Маршала Харченка, а не стала вулицею Шолом-Алейхема. Вулиці Постишева, Сьомого листопада, Жовтневої революції, Калініна, Червоного козацтва, Примакова стали відповідно вулицями Крип’якевича (а не Максима Кривоноса), Каліською (а не Михайла Старицького), Північною (а не Ярослава Мудрого), Веліканова (а не Григорія Сковороди), Укмергеською (а не Богдана Лепкого) та Мічурінською (а не Пантелеймона Педи). До перейменування ще 11 об’єктів у міськвиконкому не дійшли руки. Тож на мапі міста залишилися вулиці Червоноармійська (а не Володимира Винниченка), Куйбишева (а не Володимира Гагенмейстера), Кулика (а не Софії Русової), Затонського (а не Максима Залізняка), Фабріціуса (а не Пантелеймона Куліша), Фурманова (а не Володимира Гериновича), Пархоменка (а не Івана Крип’якевича), Якіра (а не Ольги Кобилянської), Фрунзе (а не Андрія Димінського), провулки Червоногвардійський (а не Павла Житецького), Щорса (а не Олександра Олеся). Правда, іменами Гагенмейстера та Крип’якевича названо інші вулиці із запропонованого комісією списку.
1994 рік. У Кам’янці-Подільському на місці зруйнованого храму Олександра Невського на Новому плані архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Никанор освятив пам’ятний хрест. На сьогодні храм відбудовано.
2013 рік. Кам’янець-Подільський міжрайонний суд визнав, що Сергій Григорович Макоцей винний у вбивстві 9 липня 2012 року Павла Теплюка та оголосив йому вирок — 15 років позбавлення волі.
Цього дня народилися:
1866 рік. У повітовому місті Красний Смоленської губернії (нині селище міського типу, один із районних центрів Смоленської області Російської Федерації) народився (4 жовтня за старим стилем) БорисМихайлович Ейхенбаум — російський літературознавець, доктор філологічних наук, дослідник творчості Льва Толстого. Улітку 1933 року разом з російським письменником Юрієм Миколайовичем Тиняновим проводив відпустку в Кам’янці-Подільському. Помер 24 листопада 1959 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург).
БорисМихайлович Ейхенбаум
1892 рік. У Кам’янці-Подільському народився Дмитро Христофорович Ковтун — підполковник Дієвої Армії Української Народної Республіки. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. У 1920—1921 роках — півсотенний 2-го куреня імені Івана Мазепи 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Згодом — командир 4-го куреня імені Дорошенка 2-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
1918 рік. У селі Ніжиловичі (тепер Макарівського району Київської області) в родині сільського коваля народився Олександр Миколайович Підсуха — український поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський діяч. Закінчивши семирічку в сусідньому селі, навчався на робітничому факультеті Київського лінгвістичного інституту, через два роки став студентом Харківського педагогічного інституту іноземних мов. Закінчивши навчання, у 1939—1941 роках працював викладачем Донецького індустріального інституту. У 1941—1945 роках був на фронтах радянсько-німецької війни: спочатку сапером і автоматником, а потім кореспондентом дивізійної газети. У післявоєнні роки викладав англійську мову в Київському педагогічному інституті імені Максима Горького. 1947 року став членом Спілки письменників України. У вересні 1949 року з письменником Семеном Скляренком виступав у театрі імені Шевченка в Кам’янці-Подільському, читав вірші. У 1953—1958 роках працював відповідальним редактором журналу «Дніпро», згодом — завідувачем редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро». У 1973—1979 роках — голова Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. Помер 21 жовтня 1990 року.
1921 рік. У селі Летава (нині Чемеровецького району Хмельницької області) народився Василь Петрович Ланевський — кандидат історичних наук (1980), доцент. До війни навчався в Одеському університеті. Учасник війни з німцями (командир танкового взводу, офіцер розвідки). Після війни — на відповідальній партійній роботі в Дрогобицькій, Львівській областях; завідувач відділу пропаганди й агітації Кам’янець-Подільського райкому Комуністичної парті України, старший науковий працівник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника. Закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС. Від 1964 року — в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті на кафедрі суспільних наук: викладав історію КПРС, створив музей інституту. Співавтор нарисів про Кам’янець-Подільський, Славуту, Стару Синяву в «Історії міст і сіл Української РСР» (1971). Нагороджено орденом Червоної Зірки, медалями.
1933 рік. У селі Нестерівці (нині Дунаєвецького району Хмельницької області) народився Антон Якович Михайлик — кандидат економічних наук (1986), почесний громадянин Кам’янець-Подільського району» (2003). Закінчив 1958 року агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту. За направленням працював агрономом колгоспу імені Тараса Шевченка села Ходоровці Кам’янець-Подільського району. Далі працював в обкомі комсомолу, а згодом повернувся в Кам’янець-Подільський район. Обіймав посади агронома, інструктора парткому районного виробничого колгоспно-радгоспного об’єднання, заступника голови райвиконкому — голови районного плану, другого секретаря райкому партії. У 1973—1980 роках — голова виконкому Кам’янець-Подільської районної ради депутатів трудящих. Пізніше працював завідувачем кафедри економіки Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Відійшов у вічність.
1934 рік. У Білорусії народився Віктор Іванович Костко — голова Кам’янець-Подільської організації борців антифашистського опору.
1938 рік. У селі Кирилівка Флорештського району Молдавської РСР народився Пилип ІларіоновичАндон — український математик, фахівець у галузі інформатики, доктор фізико-математичних наук (1987), член-кореспондент (від 1990 року) і дійсний член (від 2006 року) Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії Української РСР у галузі науки й техніки (1977), лауреат премія імені Віктора Глушкова Академії наук Української РСР (1989). Закінчив 1961 року Кишинівський університет. У 1961—1992 роках працював в Інституті кібернетики Академії наук Української РСР (від 1985 року — директор Спеціального конструкторсько-технологічного бюро). Від 1992 року — директор Інституту програмних систем Національної академії наук України. Один з ініціаторів і авторів Національної програми з інформатизації України. Серед нагород: орден Трудового Червоного Прапора (1985). У травні 1973 року перебував у Кам’янці-Подільському як голова організаційного комітету Всесоюзної конференції «Математичне забезпечення інформаційних систем», проведеної Інститутом кібернетики Академії наук Української РСР у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Тоді він був кандидатом фізико-математичних наук, завідувачем відділу системотехніки Інституту кібернетики Академії наук Української РСР.
Пилип ІларіоновичАндон
1958 рік. У селі Красноставці Чемеровецького району Хмельницької області народилася Лариса Антонівна Димчук — педагог. Працює директором навчально-виховного комплексу в селі Колибаївка Кам’янець-Подільського району.
Цього дня відійшли у вічність:
1919 рік. У Кам’янці-Подільському від тифу помер Андрій Григорович В’язлов — український громадський і політичний діяч, юрист. Народився 1862 року у Волинській губернії. 1890 року закінчив Київський університет. Працював на різних судових посадах: помічником секретаря в Луцькому та Житомирському окружних судах; секретарем Житомирського окружного суду; судовим слідчим Старокостянтинівського повіту. Від 1899 року — мировий суддя в Звенигородському повіті Київської губернії. 1906 року був обраний депутатом I Державної думи Російської імперії від Київської губернії. Від 1907 року працював у приватному страховому товаристві. У період Центральної Ради В’язлова 17 квітня 1918 року призначили начальником головної тюремної управи з правами товариша народного міністра судових справ. В Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського В’язлов був генеральним суддею, сенатором Адміністративного генерального суду, від 24 жовтня 1918 року — міністром юстиції. За наказ про звільнення з-під арешту Симона Петлюри був ув’язнений. 1919 року був головою управи Українського Червоного Хреста.
Андрій Григорович В’язлов
1942 рік. У Кракові помер Йосип ДонатовичБілевич — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Народився 9 жовтня 1866 року в селі Дмитрово Полоцького повіту Вітебської губернії. Закінчив 1885 року Перший Михайлівський кадетський корпус, 1886 року — Третє Олександрівське військове училище. Під час Першої світової війни — заступник командира, від 1916 року — командир піхотного полку, генерал-майор. Під час війни був нагороджений орденом Святого Георгія четвертого ступеня (за бій 28 травня 1916 року), Георгіївською зброєю (за бій 26 листопада — 2 грудня 1914 року), усіма орденами до Святого Володимира третього ступеня з мечами та биндою, Сербською зіркою Кара-Георгієвича четвертого ступеня. Учасник українських визвольних змагань 1917—1920 років. З утворенням Центральної Ради — активний учасник національного руху. Восени 1917 року вступив до українського війська. За Гетьманату — помічник командира дивізії на Поділлі. Підтримував Директорію, в складі Третьої Залізної дивізії брав участь у боях на денікінському та більшовицькому фронтах, у першому Зимовому поході Армії УНР. Від 1 липня 1919 року був начальником штабу залоги Кам’янця-Подільського. Від 16 листопада 1919 року перебував у резерві старшин Дієвої армії УНР. Від листопада 1920 року — в таборах інтернованих частин у Польщі. Після їх ліквідації, від 1924 року, мешкав у Кракові, працював із ветеранськими організаціями українського війська.
2005 рік. У Києві помер Іван ФедоровичКурас — доктор історичних наук, дійсний член Національної академії наук України (з 1995 року). Народився 3 жовтня 1939 року в селі Немирівське Балтського району Одеської області. Закінчив 1962 року Одеський університет, 1967 року — аспірантуру Київського університету. Був віце-прем’єр-міністром України з питань гуманітарної політики. 28 жовтня 1995 року побував у Кам’янці-Подільському з робочим візитом.
0
