16 лютого
Цього дня колись:
1919 рік. У ніч на 17 лютого до Кам’янця-Подільського добрався Олександр Антонович Кошиць —  керівник Української республіканської капели, яка дісталася до міста над Смотричем на два дні раніше. Це була друга зустріч Олександра Антоновича з Кам’янцем (уперше він завітав сюди на відкриття університету 22 жовтня 1918 року). Згодом Кошиць так передав враження від нічного міста: «Кам’янець з його чудовою місцевістю зачарував мене й тепер також, як і першого разу, коли я його побачив. Враження збільшувалось ще тим, що його освітлював ясний місяць. Город спав, повитий садками, засипаними снігом. На блідо-прозорій блакиті неба вирисовувались старовинні дзвіниці, мінарет і бані церков. Похмурі башти сторожею стояли над глибоким проваллям, затканим білим туманом. А далі, за містом, маячили дахи й башти давньої фортеці... Все розказувало якусь давню легенду. Все це бачило й турків, і татар, і ляхів, і волохів, і наших славних братчиків запорожців. Усі ці поля й гори засіяні кістками й политі кров’ю — і своєю, і ворожою. А скоро, мабуть, покропляться й братньою… Душа умлівала від поезії й жалю».
1971 рік. У Кам’янці-Подільському розпочав випуск першої продукції (етикеток для підприємств молочної промисловості) офсетний цех міської друкарні — перший у Хмельницькій області.
1978 рік. Пленум Кам’янець-Подільського міського комітету Комуністичної партії України звільнив від обов’язків члена бюро, другого секретаря міськкому партії Євгена Семеновича Гітіліса, оскільки того призначили начальником Хмельницького обласного управління побутового обслуговування населення. Другим секретарем і членом бюро міськкому партії обрано В’ячеслава Йосиповича Вальцера, який до того працював заступником голови Кам’янець-Подільського міськвиконкому.
1995 рік. Міськвиконком затвердив Програму туристичного обслуговування в Кам’янці-Подільському з урахуванням розвитку соціально-культурної сфери Старого міста.
1996 рік. Позачергова сесія Кам’янець-Подільської міської ради обговорила питання про використання коштів, направлених на розвиток Старого міста, і висловила недовіру членові виконкому Юрієві Юрійовичу Роляку.
1999 рік. Полковник Олег Володимирович Хавронюк із Кам’янця-Подільського в складі делегації українських військовиків прибув до Великобританії з п’ятиденним робочим візитом.
2010 рік. Кам’янець-Подільська міська рада ухвалила надати звання почесного громадянина міста композитору, хоровому диригенту, учаснику Великої Вітчизняної війни Борисові Романовичу Ліпману.
2011 рік. У сесійній залі Кам’янець-Подільської міської ради відбулися установчі збори громадської ради, створеної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року та розпорядження міського голови. Півтора місяці під головуванням керівника справ міськвиконкому Валентини Стельмах працювала ініціативна група, яка розробляла статутні документи та приймала заяви від охочих працювати у громадській раді. Загалом було подано 67 заяв від представників громадських організацій, політичних партій, релігійних громад. 16 лютого під час голосування всіх їх включено до складу ради.
2012 рік. У Кам’янці-Подільському стартував міжнародний тренінг для англомовних гідів у рамках програми ЛІНК.
2015 рік. У Старому місті відбулася презентація другого тому літературно-мистецького збірника «Phoenix» («Фенікс»), що видається в Кам’янці-Подільському (головний редактор Ігор Старенький, заступник головного редактора Віоліна Ситнік). Вийшов на 100 сторінках накладом 150 примірників.
Цього дня народилися:
1885 рік. У Кам’янці-Подільському народилася (4 квітня за старим стилем) Зінаїда Сергіївна Рибчинська — українська драматична акторка та співачка (мецо-сопрано). Українська оперна співачка Марія Ростовська-Ковалевська писала в спогадах «Зустрічі з Зінаїдою Рибчинською»: «Зінаїда Сергіївна Рибчинська, яку я добре знала, походила з живописного містечка Кам’янець-Подільський, що на Поділлі. Вона навчалася в місцевій Маріїнській гімназії разом з відомою пізніше співачкою Лідією Липковською. Обидві вони володіли чудовими голосами і часто виступали на гімназійних вечорах. В дуетах інсценізували «Лісового царя» Франуа Шуберта, «Дитятко» Віктора Пасхалова. Вони мали великий успіх в учнів та учителів гімназії. Цей успіх підносив дух юних співачок, і їхні мрії про подальший шлях вже пов’язували з оперною сценою». Зінаїда Рибчинська закінчила в Києві Музично-драматичну школу Миколи Лисенка та студію Київського оперного театру (1904—1907, клас Марії Зотової). Вдосконалювала професійну майстерність в Італії. Виступала в оперних театрах Тбілісі (1907—1908), Харкова, Казані, Баку, Києва (1910, 1914—1916, 1922—1923), Одеси (1912—1914), Єкатеринбурга (1916—1917), а також в Італії (1911, 1928). Пропагувала українську музику, зокрема твори Миколи Лисенка. У 1930-х роках грала в Московському театрі імені Всеволода Мейєрхольда. 1937 року Рибчинську репресували, тож на сцені більше не виступала. Володіла голосом надзвичайної краси й сили, широкого діапазону, рівним в усіх регістрах. Мала прекрасну сценічну зовнішність. Померла 8 квітня 1964 року в Москві.
1897 рік. У селі Рункошів Ушицького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Микола Євтихійович Врублевський — член Української Центральної Ради, учасник більшовицьких заколотів проти Української Народної Республіки. У 1915—1916 роках  навчався в Київському комерційному інституті. Від грудня 1916 року — в армії, де вів революційну роботу. 1917 року був лівим українським соціал-демократом — членом Української соціал-демократичної робітничої партії). Був прапорщиком 290-го пішого запасного полку (Київський військовий округ). Від 8 серпня 1917 року — член Української Центральної Ради (від Всеукраїнської ради військових депутатів). У листопаді 1917 року — голова Барського військового революційного комітету. На II Всеукраїнському з’їзді Рад обраний до складу ЦВК Рад України. У березні — квітні 1918 року — народний секретар народної освіти в радянському уряді України — Народному секретаріаті. Член Надзвичайного повноважного посольства ЦВК Рад України і Народного секретаріату в Москві (кінець березня — початок травня 1918 року). Від квітня 1918 року — член Бюро з керівництва повстанською боротьбою в тилу австро-німецьких окупантів. Член КП(б)У з 1918 року. Від червня 1918 року — член підпільного Київського губернського комітету партії. Від вересня 1918 року працював в органі Київського обласного, губернського і міського комітетів КП(б)У — нелегальній газеті «Киевский коммунист». 28 жовтня 1918 року заарештований гетьманським урядом у Києві. 25 грудня 1918 року загинув у часи Директорії у Києві, похований у передмісті Бара. 1986 року в Барі встановлено бюст Врублевського.
1916 рік. У селі Капшино Калязінського повіту Тверської губернії (нині Калязінського району Тверської області Росії) у сім’ї священика народився Василь Миколайович Баженов — письменник, член Спілки письменників України (від 1975 року), батько доктора історичних наук Льва Баженова. 1939 року закінчив заочно Московський педагогічний інститут іноземних мов. Того ж року призвано на військову службу. Учасник війни з фінами, приєднання Буковини, Великої Вітчизняної війни. Після війни з 1947 року викладав у зооветеринарному технікумі в селі Новоселиця Старокостянтинівського району. 1958 року переїхав у Хмельницький: викладав німецьку мову, літературу та технічний переклад у школі з викладанням низки предметів іноземною мовою, згодом перейшов на творчу роботу. Писав російською мовою. Друкувався від 1958 року. Побачили світ збірки повістей та оповідань «Лесная повесть» (Київ, 1959), «Одолень-корень» (Київ, 1966; 1986), «Ручеёк моего детства» (Київ, 1974), «Лесной хирург» (Київ, 1980), «Золотой олень» (Львів, 1985), «Хозяин горного озера» (Київ, 1986) про таємниці природи та її збереження; повість «Право на счастье» (1966) про учнівську молодь; роман «Сохрани солнце!» (Київ, 1986) про події Другої світової війни. Лауреат обласної комсомольської премії «Корчагінець». Дружина (від 1946 року) — Тамара Костянтинівна Яковлєва. Неодноразово зустрічався з читачами в Кам’янці-Подільському. Зокрема, в лютому 1961 року прочитав оповідання «Сороки». Помер 8 квітня 1995 року в Хмельницькому. 16 лютого 2002 року в Хмельницькому навчально-виховному комплексі № 6 (нині — спеціалізована загальноосвітня школа № 6) відкрито кімнату-музей Василя Баженова, презентовано книгу Льва Баженова та Бориса Кузіни «Василь Баженов: сторінки життя і творчості» (Хмельницький, 2001). 15 квітня 2005 року в цій же школі проведено науково-практичну конференцію «Василь Баженов і сучасність».
1917 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Людмила Йосипівна Марісова — український психолог, кандидат психологічних наук, доцент. У рідному місті закінчила фабрично-заводську семирічку. П’ятнадцятирічною дівчинкою поїхала до Ленінграда, де й розпочала трудову діяльність. 1948 року закінчила філологічний факультет Київського університету, у 1948—1951 роках навчалася в аспірантурі рідного факультету. 1954 року захистила кандидатську дисертацію, присвячену проблемам характеру в романах Миколи Чернишевського та Миколи Добролюбова. Працювала на філософському факультеті Київського університету. 1967 року завдяки зусиллям Марісової та інших ентузіастів на факультеті відкрито відділення психології. Людмила Йосипівна була ініціатором створення кафедри соціальної та педагогічної психології, яку очолювала протягом 15 років (у 1971—1986 роках). Тривалий час (у 1967—1974 роках) Марісова працювала заступником декана філософського факультету, керувала відділенням психології. 1981 року її нагороджено орденом «Знак Пошани». Людмилу Йосипівну двічі — 1972 та 1979 року — відзначено медаллю Міністерства вищої освіти СРСР «За відмінні успіхи в роботі». Ім’я Марісової занесли до «Книги пошани» Київського університету.
1923 рік. У Бердичеві народився Йосип Юхимович Ватников — шахіст, міжнародний майстер (1977), кандидат юридичних наук. Багато років очолював шахову секцію Московського державного університету. У серпні 1984 року перебував два дні в Кам’янці-Подільському, провів два сеанси одночасної гри. У першому сеансі на 18 дошках гостя перемогли Віктор Кулик, Іван Петров. Наступного дня в сеансі на десяти дошках із годинниками гість здобув перемогу з рахунком 9:1. Від 1991 року Йосип Ватников мешкав у США. Помер 8 травня 2013 року.
1928 рік. Народилася Іскра Сергіївна Брик — педагог, двічі орденоносець, дружина художника Дмитра Івановича Брика. Закінчивши 1948 року педагогічний технікум, працювала в молодших класах сільської школи — в Слобідці-Рихтівській Кам’янець-Подільського району, одночасно заочно навчалася в педагогічному інституті, який закінчила 1951 року. Відтоді викладала російську мову та літературу в школах Кам’янця-Подільського, від 1953 року — в середній школі № 8. Іскру Брик нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а 27 червня 1978 року Указом Президії Верховної Ради СРСР відзначено орденом Жовтневої революції — за досягнуті успіхи в навчанні та комуністичному вихованні учнів. Серед учнів Іскри Сергіївни — нинішній ректор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Сергій Анатолійович Копилов.
1933 рік. У Кам’янці-Подільському народився Яким Давидович Левич — український художник, член Спілки художників УРСР (від 1967 року; нині — Національна спілка художників України). Навчався в республіканській художній школі. 1960 року закінчив Київський художній інститут. Один із найсвоєрідніших художників вітчизняного андеґраунду 1960—1980-х. Його картини, глибоко ліричні, позначені особливою авторською манерою кольоропису, продовжують традиції вітчизняного мистецтва, насичують їх новим досвідом. Автор пам’ятника скорботи «Менора» в Бабиному Яру в Києві (1991 рік, у співавторстві з Юрієм Паскевичем і Олександром Левичем).
Яким Левич. Весна на лікарняному подвір’ї (1988)
1936 рік. У селі П’ятничани (нині Чемеровецького району Хмельницької області) народився Сергій Микитович Кротік — заслужений працівник сільського господарства України (1996), почесний громадянин Кам’янець-Подільського району (від 30 січня 2003 року), депутат Кам’янець-Подільської районної ради. Працю Сергія Микитовича відзначено орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, «Знак Пошани», «За заслуги» третього ступеня.
1937 рік. У селі Олексіївка Первомайського району Харківської області народився Едуард Рудольфович  Ермантраут — український учений-агроном, доктор сільськогосподарських наук (1994), професор (1997). 1959 року закінчив Харківський сільськогосподарський інститут (нині аграрний університет). Працював агрономом колгоспу, старшим науковим співробітником Івано-Франківської обласної сільськогосподарської дослідної станції, заступником директора з наукової роботи Тернопільської сільськогосподарської дослідної станції (у 1968—1969 роках), доцентом, професором, завідувачем кафедри кормового виробництва Подільської державної аграрно-технічної академії (у 1969—1995 роках), завідувачем лабораторії математичних методів досліджень Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук, професором кафедри загального землеробства Національного аграрного університету (від 1995 року). Зробив агробіологічні обґрунтування прийомів підвищення врожайності та поліпшення якості кормових культур у господарських зонах Лісостепу України.
1943 рік. У місті Дунаївці народився Леонід Михайлович Байталюк — агроном. 1960 року закінчив  Дунаєвецьку середню школу та вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму, де здобув фах агронома. Пізніше за цим же фахом здобув вищу освіту в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. У 1963—1966 роках служив у Збройних силах. Трудову діяльність розпочав 1963 року в селі Чумалево Тячівського району Закарпатської області головним агрономом колгоспу імені Суворова. Від 1970 року — агроном із захисту рослин у могилівському колгоспі «Шлях до комунізму» Дунаєвецького району. У 1970—1988 роках — головний агроном колгоспів «Ленінський шлях» села Іванківці Дунаєвецького району, «Перемога» Заставнівського району Чернівецької області, імені Войкова села Вихрівка та імені 40-річчя Жовтня, що в Дунаєвецькому районі. У лютому 1988 року за вагомі досягнення в галузі рослинництва збори колгоспу імені 40-річчя Жовтня, всупереч районній владі, обрали Байталюка головою колгоспу. На цій посаді працював до 1990 року. У 1990—1994 роках працював головою колгоспу імені Войкова села Вихрівка. Звідси балотувався і був обраний головою Дунаєвецької районної ради. У 1994—1997 роках працював головою Дунаєвецької районної ради та головою районної державної адміністрації. 1997 року на базі могилівської бригади колгоспу імені Войкова заснував господарство «Відродження».
1947 рік. На станції Плесецька (нині селище міського типу Плесецьк, один із районних центрів Архангельської області Російської Федерації) народилася Галина Олександрівна Осетрова — український краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України. Її батько — історик і краєзнавець Олександр Федорович Осетров (1922—1970) — від 1963 року завідував кафедрою суспільних наук Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Галина Олександрівна в Кам’янці-Подільському закінчила середню школу № 15, а 1969 року — історичний факультет педагогічного інституту. В одній групі з нею навчався історик Валерій Степанков, у паралельній групі — поет Анатолій Ненцінський. Працювала в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику, до 2014 року — старшим науковим співробітником Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець». Співавтор туристичного путівника «Кам’янець-Подільський» (Львів, 2003, польська версія — 2004, перевидання — 2007). Написала для нього розділ «Вірменські квартали». 2011 року в серії «Поділля туристичне» видавництво ПП «Медобори-2006» видало брошуру Галини Осетрової «Герби в пам’ятках архітектури Кам’янця». Попри невеликий обсяг — 40 сторінок, видання розраховане на широке коло читачів, насичене великим фактажем про державні, територіальні та шляхетські герби на архітектурних пам’ятках НІАЗ «Кам’янець», щедро проілюстроване. 2014 року у видавництві «Медобори-2006» вийшла добре ілюстрована 64-сторінкова книжка Осетрової «Латинські написи в пам’ятках архітектури Кам’янця». Галина Олександрівна — автор численних публікацій у наукових збірниках, місцевій періодиці.
1957 рік. Народився Іван Васильович Сесак — кандидат історичних наук. Закінчив 1979 року історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
1959 рік. Народився Анатолій Антонович Тичинський — сільський голова Бронівської територіальної громади Волочиського району Хмельницької області, до складу якої входять два села — Бронівка та Видава. 1990 року закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет), за фахом інженер-механік. 31 жовтня 2010 року Анатолія Антоновича вшосте обрано сільським головою.
1981 рік. У Кам’янці-Подільському народився Тарас Дмитрович Гуцол — кандидат технічних наук, доцент. Працює в Подільському державному аграрно-технічному університеті, від 2014 року — проректор із педагогічно-виховної роботи, післядипломної освіти та дорадництва.
Цього дня відійшли у вічність:
1968 рік. У Нью-Йорку помер Євген Филимонович Маланюк — поет української еміграції, публіцист, есеїст, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач, громадський і культурний діяч. Народився 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в селі Архангород Херсонської губернії (тепер селище міського типу Новоархангельськ, один із районних центрів Кіровоградської області). Був старшиною Армії Української Народної Республіки, ад’ютантом генерал-хорунжого Василя Тютюнника. У службових справах бував 1919 року в Кам’янці-Подільському, залишив спогади про місто над Смотричем.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
