12 січня
Цього дня колись:
1703 рік. Під Кам’янцем-Подільським з’явилися загони народних повстанців під проводом Шпака. Юхим Сіцінський у книзі «Кам’янець-Подільський», виданій 1895 року, коротко відобразив цю подію. Отже, 12 січня 1703 року народний ватажок Шпак (він же Федір Білоцький) з’явився під Кам’янцем і навів страх на поляків, які зачинились у фортеці. Кам’янець мав тоді мало війська, ледве 500—600 людей на чолі з комендантом Кошкелем. Щоправда, поляки оголосили посполите рушення (народне ополчення), збірним пунктом якого призначили Кам’янець, але, незважаючи на накази та погрози, на Поділлі ледве набралося 400 душ. У Кам’янці утворили з міщан народну міліцію, але вона не стала надійним оплотом для поляків, оскільки між католиками та греко-католиками (уніатами) була недовіра: поляки підозрювали останніх у зраді. Шпак обмежився надсиланням комендантові міста листа, в якому писав, що він прийшов з наказу короля і що внаслідок необхідності заступитися за пригноблених селян у нього трапляються зіткнення з подільськими шляхтичами, а далі відійшов на поля біля села Гуменці, де розташувався станом, аж поки не змусили його піти звідти коронні війська, що прийшли на чолі із Сенявським. Але кам’янчан (і, взагалі, поляків) серйозно налякав прихід Шпака, тож подільський сеймик наступного 1704 року просив короля, зважаючи на козацьке повстання, посилити захист Кам’янця та збільшити його залогу. Лист Шпака було записано до відповідної кам’янецької книги й опубліковано 1868 року в одному з томів «Архива Юго-Западной России», який видавала Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, заснована при Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторові. На початку запису листа до книги зазначено його дату латинською мовою: «Feria sexta post festum sanctorum trium regum proxima, anno Domini 1703». Тобто: «У п’ятницю, наступну за святом святих трьох королів, у рік Господа 1703». У католиків-поляків Богоявлення Господнє, або ж Свято Трьох Королів, відзначається 6 січня (за новим стилем). 1703 року 6 січня припало на суботу, а наступна за ним п’ятниця — на 12 січня. Звідси і маємо дату листа, надісланого Шпаком, та дату його з’яви під Кам’янцем. Про Шпака кам'янчанин Юзеф Ролле написав оповідання польською мовою «На Шпаковому шляху», згодом перекладене російською та в ближчі до нас часи й українською мовами.
1921 рік. Іван Огієнко в листі до Осипа Маковея поскаржився, що всі свої багатющі матеріали кинув напризволяще в Кам’янці-Подільському.
1935 рік. У Кам’янці-Подільському пильні працівники НКВС проінформували секретаря Кам’янець-Подільського міськкому КП(б)У про те, що за точними даними, які їм надійшли, в бібліотеці польського клубу міста «є і видається на руки шовіністична заборонена література Сенкевича, Зінов’єва та ін.». Зазначено, що завідувач бібліотеки Рутковська «не тільки видає ці книги, але й сприяє придбанню такої польській молоді». Наводився приклад, що при посередництві Рутковської якийсь Лопушанський купив в однієї бабусі твори Сенкевича. Працівники НКВС просили виділити авторитетну комісію для перевірки бібліотеки в польському клубі з тим, щоб заборонену літературу вилучити, й одночасно просили через відділ народної освіти звільнити з роботи бібліотекарку Рутковську.
1939 рік. Кам’янецькі хокеїсти здолали дунаєвецьких — 9:3.
1967 рік. За один день Кам’янець-Подільський район поменшав одразу на 12 сіл і селищ: унаслідок ухвали Хмельницького облвиконкому Верхні й Нижні Панівці об’єднано в Панівці, селища Нігин і Сахкамінь — у селище Сахкамінь, Кептинці й Цівківці влилися в Голосків, Пожарниця — в Броварі, Вільямівка — в Рогізну, Гуменецьке — в Гуменці, Гуцули — в Гелетину, Кубачівка — в Смотрич, Наддністрянка — в Гораївку, Слобідка — у Велику Слобідку, Шидлівка — в Привітне.
1983 рік. Колектив Кам’янець-Подільського приладобудівного заводу достроково виконав замовлення для будівельників Байкало-Амурської магістралі: відправив 130 терморегуляторів до Тинди, 150 — до Нижньоангарська. Повідомлення про це з’явилося 12 січня в «Робітничій газеті».
1989 рік. Розпочався останній Всесоюзний перепис населення. Він зафіксував, що в Кам’янці-Подільському (станом на 12 січня 1989 року) мешкало 102,2 тисячі чоловік. Наступним був — майже через 13 років — перший Всеукраїнський перепис населення, який зафіксував (станом на 5 грудня 2001 року) всього 99,6 тисячі мешканців міста над Смотричем.
1991 рік. У Кам’янці-Подільському вперше проведено «круглий стіл» політичних партій та організацій. В актовому залі будівельного технікуму (нині коледж будівництва, архітектури та дизайну) на тему «Місто в умовах переходу на ринок, шляхи соціального захисту людей» дискутували представники Демократичної партії України, Партії демократичного відродження України, Комуністичної партії України, Української республіканської партії та Народного руху України.
1991 рік. Працівниця Кам’янець-Подільського електромеханічного заводу, член КПРС із 25-річним стажем Світлана Лук’янова після виходу з партії в інтерв’ю газеті «Прапор Жовтня» повідала про настрої серед простих комуністів: «70 років комуністи очолювали все: ідеологію, культуру, сільське господарство, інші сфери нашого життя. І що в результаті? Повний крах в економіці, дефіцити, черги, спекуляція, хабарництво в астрономічних цифрах… Одне лиш покаяння не врятує народ. Треба щось робити».
1994 рік. В Інституті філософії Академії наук України в Огієнківських читаннях узяли участь і викладачі Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) Євгенія Іванівна Сохацька, Лев Васильович Баженов, Віталій Петрович Мацько.
1995 рік. У Кам’янці-Подільському МЕНЦУМ (міський еколого-натуралістичний центр учнівської молоді) провів ювілейну конференцію, присвячену 70-річчю юннатського руху в Україні та 20-річчя заснування МЕНЦУМ. Агрофірма «Авіс» подарувала МЕНЦУМ трьох поні — Мальвіну, Графиню та Шерхана.
1996 рік. В оселі мешканців села Довжок Кам’янець-Подільського району прийшов природний газ.
2017 рік. У Києві в Національному музеї літератури України завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Олег Анатолійович Рарицький презентував свою монографію «Партитури тексту і духу (Художньо-документальна проза українських шістдесятників)», що побачила світ у київському видавництві «Смолоскип» та видана в рамках підготовки Олега Анатолійовича до захисту докторської дисертації (монографію рекомендовано до друку ухвалою вченої ради Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка від 28 грудня 2015 року).
Цього дня народилися:
1878 рік. У селі Жуличі (тепер Золочівського району Львівської області) народився Василь Миколайович Пачовський — український поет. Закінчив 1909 року Віденський університет. Працював учителем української академічної гімназії у Львові. Брав участь у створенні й діяльності літературної групи «Молода Муза». 1919 року якийсь час перебував у Кам’янці-Подільському, захоплений діями Симона Петлюри, Микити Шаповала, Антіна Крушельницького, Володимира Темницького, але розійшовся з ними в питанні про шляхи побудови й характер української державності. Помер 5 квітня 1942 року у Львові.
1885 рік. У селі Пугачівка (нині Рокитнянського району Київської області) народився Павло Григорович Клепатський (Клепацький) — український історик, архівіст і краєзнавець. У 1918—1920 роках працював приват-доцентом, професором Кам’янець-Подільського державного українського університету. 1922 року завідував районним архівним управлінням Кам’янець-Подільського повітового комітету пам’яток старовини, мистецтв і природи. Тричі заарештовувався — 1922, 1931 та 1936 року. Після останнього арешту засуджено до п’яти років позбавлення волі. 1938 року судовий вирок переглянуто та винесено новий — сім років ув’язнення. Подальша доля невідома.
1935 рік. У Дніпропетровській області народився Василь Дмитрович Столяренко — поет. За фахом інженер-будівельник. Деякий час працював у Сибіру. В Кам’янці-Подільському живе з 1968 року. 1991 року видав збірку гумору «Справи сімейні. Жартома про серйозне». Автор публікацій про монастирі й храми Поділля в журналі «Православный взглядъ», який видає Кам’янець-Подільська єпархія Української православної церкви (Московський патріархат).
1961 рік. Народився Андрій Германович Васильєв. Працює в Кам’янці-Подільському в комп’ютерному відділі приватної газети «Подолянин». Забезпечив комп’ютерну верстку низки книжок, виданих у Кам’янці-Подільському, зокрема, 2012 року — «Ми пишемо історію», присвячену 20-річчю газети «Подолянин».
1965 рік. У Кам’янці-Подільському народився Андрій Дмитрович Вінцерський — український музикант. 1980 року закінчив Кам’янець-Подільську районну дитячу музичну школу по класу ударних інструментів, 1984 року — Чернівецьке музичне училище. У 1986—1988 роках — артист Тернопільської обласної філармонії у складі рок-гурту «Альбом». 1988 року працював у Ленінградському музичному центрі Володимира Кисельова, у 1991—1992 роках — у гурті «Заграва» (Коломия), у 1992—1997 роках — у гурті «Брати Блюзу». Лауреат багатьох фестивалів. Як композитор став дипломантом фестивалю «Песня-97» за пісню «Манекенщица» у виконанні Ані Лорак. У травні — жовтні 1997 року працював в студії Олександра Пономарьова аранжувальником. Від жовтня 1997 року — музикант продюсерського агентства «Клас-А» у складі гурту Олександра Пономарьова. Далі працював у США. Разом з Олегом Левицьким із «Братів блюзу» довгий час грав у клубі «Ермітаж» (Нью-Йорк). 2003 року в інтерв’ю газеті «Свобода» розповів: «Барабани йдуть паралельно з моїм життям, ще з самого початку, ще з дитинства я починав бити по всьому, що потрапляло під руки, — по тарілках, каструлях, ложках. Батько у мене музикант, я був з ним усюди, де він грав. Мої очі завжди прикипали тільки до ударних інструментів, і я усе це хотів від них перейняти. Мої барабани для мене, як моя кохана дружина». 2010 року учасники гурту «Брати блюзу» знову зібралися разом, щоб виступити в кількох українських містах, зокрема в Тернополі.
1973 рік. У Кам’янці-Подільському в родині військовослужбовця народився отець Юрій (в миру Юрій Євгенович Матвєйцов) — священик Української православної церкви Київського патріархату, митрофорний протоієрей, настоятель церкви Святого Іоанна Богослова на території Подільського державного аграрно-технічного університету. Десять років був настоятелем церкви Святого Стефана, що у Вірменській дзвіниці.
Отець Юрій Матвєйцов (у центрі), ліворуч — професор Валерій Степанков, праворуч — журналіст Микола Гординчук
Цього дня відійшли у вічність:
1942 рік. У Києві померла Катерина Миколаївна Мельник-Антонович — український археолог, історик, громадська діячка, дружина історика Володимира Боніфатійовича Антоновича. Народилася 1 грудня (19 листопада за старим стилем) 1859 року в місті Хорол. Закінчила 1877 року гімназію у Полтаві, 1882 року — історико-філологічний відділ Київських вищих жіночих курсів. 1883 року обстежила окремі пам’ятки язичницького часу на території руїн колишнього монастиря в Бакоті. У журналі «Киевская старина» опублікувала нотатки «Путевые очерки Подолья» (1884, 1885), «На Днестровском «побережье» (1887).
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
