1849 рік. Подільським губернатором призначено (29 листопада за старим стилем) генерал-майора Володимира Єгоровича Анненкова. Його попередником був генерал-майор Василь Семенович Сотников. Анненков пропрацював начальником Подільської губернії три роки — до 21 грудня (9 грудня за старим стилем) 1852 року, коли на його місце призначили генерал-майора Андрія Миколайовича Вяземського.
1972 рік. Завершилося майже одинадцятирічне (з 8 січня 1962 року) директорування на Кам’янець-Подільському кабельному заводі Дионисія Миколайовича Ткачука. Його наступником із 22 грудня 1972 року став Юрій Михайлович Куприков.
1981 рік. Відповідно до наказу Міністерства шляхів сполучення СРСР почесним залізничником СРСР став Станіслав АнтоновичБарбарук із Кам’янця-Подільського, який у 1968—2001 роках працював начальником п’ятої дільниці Хмельницької дистанції шляху.
1984 рік. Ухвалою Хмельницького облвиконкому низку споруд Кам’янця-Подільського віднесено до пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення. Серед них житлові будинки на нинішній вулиці Зарванській, будинок на нинішній Соборній вулиці, в якому тепер розміщується коледж будівництва, архітектури й дизайну, будинок на нинішній вулиці Князів Коріатовичів, де тепер розміщується міська центральна бібліотека.
1992 рік. У Кам’янці-Подільському відкрито філію «Західбудгазбанку».
1993 рік. У Хмельницькому на установчій конференції відновлено обласну комуністичну організацію, до складу обласного комітету обрано кам’янчан Сергія Івановича Танасова та Віктора Олексійовича Савчука.
1996 рік. Лауреатом Державної премії України в галузі науки та техніки за 1996 рік за цикл праць «Нові математичні методи в нелінійному аналізі» став (разом із Юрієм Олексійовичем Митропольським, Анатолієм Михайловичем Самойленком та іншими) математик із Кам’янця-Подільського, професор педагогічного інституту Юрій Володимирович Теплінський.
2001 рік. Чемпіоном Кам’янця-Подільського з шахів уперше став шістнадцятирічний Віктор Лічкевич.
Цього дня народилися:
1890 рік. У містечку Яблунів Коломийського повіту (тепер село Яблунів Косівського району Івано-Франківської області) народився МиколаМатіїв-Мельник (насправді — Микола Матійович Мельник) — український письменник і журналіст (псевдоніми: Микола Яблунівський, Микола Лебединський, Микола Гірський, Богдан Вістовий, Богдан Чорногор та ін.). Закінчив гімназію в Коломиї, навчався у Львівському, Чернівецькому, Віденському університетах. У травні 1915 року мобілізовано до австрійської армії. Улітку 1915 року, коли прибув до містечка Фойтсберга у Штирії (Австрія) і мав іти до старшинської школи, за доносом ув’язнено і звинувачено у зраді цісаря і Австрії, у поширюванні ідей від’єднання Галичини від Австрії. У лютому 1916 року звільнено з ув’язнення і скеровано до запасного коша 55-го піхотного полку в Більську на Шлеську, звідки потрапив на фронт. Улітку 1918 року з пораненням повернувся додому і вступив до легіону Українських Січових Стрільців, а далі в складі Української Галицької Армії брав участь у визвольних змаганнях українського народу. На фронтах визвольної війни написав вірші «Журавлі» (Жванець, 16 липня 1919 року), «І піде в порох Єрихон...» (Старокостянтинів, 1919 рік), «Дефіляда» (Проскурів, 28 липня 1921 року), оповідання «І стугоніла земля» (Кам’янець-Подільський, 1919 рік). Учасник боїв у «Чотирикутнику смерті». Після завершення визвольної війни повернувся додому. 1927 року переїхав до Львова. Вчителював у гімназіях Чорткова, Станіслава Львова, викладав у вчительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, з 1928 року — у Львівській приватній гімназії сестер Василіанок та інших приватних середніх навчальних закладах. Одружився 1928 року з Марією. У вересні 1940 року прийнято до Спілки радянських письменників України. Перейшов на роботу в інститут радянської торгівлі. Під час війни покинув Україну, згодом переїхав до США. Перші видання: поема «На ріках вавилонських» (Коломия, 1921), збірка оповідань «По той бік греблі» (Коломия, 1922). Збірки новел у львівських видавництвах «За рідне гніздо» (1927), «Крізь дим і згар» (1928), «На чорній дорозі» (1930). Переспів «Слова о полку Ігоревім»: «Слово про Ігорів похід. Український лицарський епос княжих часів» (1936). Помер 28 вересня 1947 року в Нью-Гейвені (США). 1951 року у Філадельфії побачила світ посмертна збірка поезій Матіїва-Мельника «Горить мій світ».
1964 рік. У селі Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області народився Микола Володимирович Томенко — український політик і громадський діяч, народний депутат України четвертого — восьмого скликань (від 2002 року), віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань (від 4 лютого 2005 року до 8 вересня 2005 року). 1989 року закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Неодноразово відвідував Кам’янець-Подільський.
Микола Володимирович Томенко
Цього дня відійшли у вічність:
1865 рік. У Петрозаводську помер (29 листопада за старим стилем) Костянтин ІвановичАрсеньєв — російський статистик, історик, географ, дійсний член Петербурзької академії наук (1845). Народився 23 жовтня (12 жовтня за старим стилем) 1789 року в селі Мироханово Чухломського повіту Костромської губернії. Закінчив Костромську семінарію, Петербурзький педагогічний інститут. У 1819—1821 роках — професор Петербурзького університету. У 1835—1853 роках керував статистичними роботами в Росії. 1845 року став одним з організаторів Російського географічного товариства. Головна праця — «Статистичні нариси Росії» (1848). Автор «Короткої загальної географії» (1818). У «Дорожніх нотатках про Західну та Південно-Західну Росію», опублікованих 1845 року в «Журналі Міністерства внутрішніх справ», є рядки і про Кам’янець-Подільський: «Вигляд Кам’янця при в’їзді в нього трохи вражає кожного своєю незвичайністю: місто розташоване на широкій кручі, яку омиває з усіх боків річка Смотрич; по краях цієї кручі зведені були колись високі та широкі стіни з баштами й ворітьми; частина стін і деякі башти вціліли й досі». Син Костянтин (1837—1919) був головним редактором «Енциклопедичного словника» та «Нового енциклопедичного словника» Брокгауза та Єфрона.
1937 рік. У Саратові (Росія) загинула Наталя АнтонівнаКоцюбинська — український мистецтвознавець, племінниця письменника Михайла Михайловича Коцюбинського. Народилася 6 липня (24 червня за старим стилем) 1896 року в селі Мисюрівка (тепер Старосинявського району Хмельницької області) в сім’ї сільського священика. 1913 року закінчила в Тульчині єпархіальне училище, 1917 року — Вищі жіночі курси в Києві. Вчителювала в Липовецькому повіті Київської губернії, працювала в дитячому садку в Києві. Була членом Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Працювала при управлінні Міністерства народної освіти Української Народної Республіки. У 1922—1924 роках навчалася в Археологічному інституті в Києві. Від січня 1923 року працювала у Всеукраїнській академії наук (ВУАН): в Комісії для складання термінологічних словників з обсягу мистецтва, від лютого 1924 року — постійним співробітником на кафедрі українського мистецтва, якою керував академік Олекса Петрович Новицький. Дійсний член від 1925 року гуртка «Студіо» при Кабінеті українського мистецтва. Згодом цей гурток злився з семінаром Всеукраїнського історичного музею. Коцюбинська разом із Євгенією Спаською, Марією Новицькою, Марією Вязьмітіною та Надією Венгржиновською входила до складу «п’ятірки», яка працювала під безпосереднім керівництвом Данила Михайловича Щербаківського (помер 6 червня 1927 року). У квітні 1928 року Коцюбинська була секретарем Комітету увічнення пам’яті Данила Щербаківського. 26 квітня 1929 року на гуртку мистецтвознавців виступила з доповіддю «Що вимагав Данило Михайлович Щербаківський від робіт по мистецтвознавству». 8 січня 1927 року Коцюбинську затвердили аспіранткою кафедри мистецтв при ВУАН. У 1924—1931 роках досліджувала орнаментацію рушників і килимів різних місцевостей України, розписи хат, кам’яні та дерев’яні надгробки на цвинтарях, шиття та ткацтво, складала карти народної художньої промисловості в Україні, опрацьовувала археологічні знахідки при розкопах: в Чернігові церкви Спаса, в Києві на садибі Трубецького та ін. Вивчала архітектуру замкових будов у місті Хмільник, срібництво у Кам’янці-Подільському (статтю статтю «Дещо про кам’янецьких срібників» опубліковано 1930 року), мистецтво Поділля. Двічі арештовувалася — 1924 та 1934 року. На засланні в Саратові заарештовано 18 жовтня 1937 року і 8 грудня того ж року засуджено до вищої міри покарання. Серед ґрунтовних досліджень Наталі Коцюбинської: про композицію пелікана, що своєю кров’ю напоює своїх дітей, в українському мистецтві. Частина неопублікованої наукової рукописної спадщини зберігається в київських архівах.
Наталя АнтонівнаКоцюбинська
1976 рік. В Івано-Франківську померла Милиця Миколаївна Симашкевич — українська художниця театру й кіно. Народилася 22 липня (9 липня за старим стилем) 1900 року в Кам’янці-Подільському. Навчалася у 1920—1926 роках у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у Вадима Меллера та Федора Кричевського. Про Вадима Меллера Милиця Миколаївна писала в спогадах: «Вадим Георгійович із великою дбайливістю проводив з нами роботу над макетами, вчив розрішати композицію сценічної коробки, знаходити образ вистави, учив і іншим компонентам оформлення вистави, які є необхідними знаннями для праці художника кону. Ми всі дуже поважали свого вчителя. Він завжди був для нас великим авторитетом, його глибока культура, ерудиція в питаннях естетики, історії матеріальної культури завжди були для нас невичерпним джерелом під час навчальних років». Від 1924 року в театрі «Березіль» оформляла вистави у стилі конструктивізму. Серед них: «Пошились у дурні» (1924); «За двома зайцями» Михайла Старицького (1925); «Комуна в степах» Миколи Куліша (1925); «Бронепоїзд 14—69» Всеволода Іванова (1928). У 1929—1935 роках працювала на Одеській кіностудії художніх фільмів. Серед стрічок: пригодницький фільм «Суддя Рейтанеску» (інші назви — «Суддя Рейтан», «Двійник»; 1929) — фільм не зберігся; агітаційно-пропагандистський фільм «Зореносці» («Зорі на шоломах»; 1931); історичні драми «Кармелюк» (1931) і «Коліївщина» (1932). У 1935—1941 роках працювала на Київській кіностудії художніх фільмів. Серед стрічок: «Наталка Полтавка» (1936); «Багата наречена» (1937); «Кармелюк» (1938, звуковий); «Вершники» (1939); «Кубанці» (1940); «Майська ніч» (1940, у співавторстві з Миколою Тряскіним). Усього з її участю створено 20 художніх і 10 документальних фільмів. Від 1945 року в Івано-Франківському музично-драматичному театрі оформила понад 20 вистав. Серед них: «На Вкраїні милій» Івана Чабаненка (1945); «Родина щіткарів» Мирослава Ірчана (1957); «Устим Кармелюк» Володимира Суходольського (1960). Відбулися ретроспективні ювілейні виставки Милиці Симашкевич в Івано-Франківському (1965), Львові (1970) та Києві (1975).
1983 рік. Помер Михайло ДорофійовичКостишен — заступник директора Кам’янець-Подільського цементного заводу. Народився 23 січня 1930 року в селі Великий Карабчіїв (нині Городоцького району Хмельницької області). Закінчив 1950 року Кам’янець-Подільський індустріальний технікум. Від березня 1968 року працював на Кам’янець-Подільському цементному заводі: головний механік, виконувач обов’язків головного інженера, виконувач обов’язків директора, заступник директора.
1993 рік. У Києві помер Георгій КириловичТкаченко — український бандурист, живописець. Народився 5 травня (22 квітня за старим стилем) 1898 року в українській слобідці Глушкове (нині селище міського типу Курської області Росії). Закінчив Харківське художнє училище, 1929 року — Московський художній інститут. Довгий час працював у проектних організаціях Москви. 1948 року в Москві відбулася його персональна виставка. 1954 року переїхав до Києва. Кобзарські традиції перейняв від Петра Древченка, Івана Кучугури-Кучеренка, Євгена Адамцевича, Єгора Мовчана. В репертуарі: думи «Про братів Азовських», «Маруся Богуславка», «Про Олексія Поповича» («Буря на Чорному морі»), «Невольничий плач», «Про Федора Безрідного»; кантати, псальми. Влітку 1972 року в Ратуші Кам’янця-Подільського відбулася виставка робіт Ткаченка, на якій було представлено понад 60 акварелей, що відображають красу рідного краю, краєвиди й пам’ятки історії. Одну з робіт (акварель «Кармалюкова башта») художник присвятив Кам’янцю-Подільському. Башту зображено в сяйві яскравого вечірнього сонця.
1995 рік. У Москві помер Михайло ЯковичРадугін — Герой Радянського Союзу (звання надано 24 травня 1944 року за дії під час визволення Кам’янця-Подільського). Народився 5 листопада 1923 року в селі Кочема (нині Єгор’євського району Московської області) в сім’ї священнослужителя. Закінчив педагогічне училище. В армії від січня 1942 року, від травня 1942 року — на фронті. 1943 року закінчив курси молодших лейтенантів. Від 1946 року в запасі. 1950 року знову призвано до армії. Закінчив 1953 року Володимирське військово-піхотне училище, 1958 року — Військово-політичну академію імені Леніна. Був на політичній роботі у військах, працював у центральному апараті Міністерства оброни СРСР. Від 1985 року генерал-майор Радугін у запасі. Мешкав у Москві. Автор спогадів «Останні версти». Почесний громадянин Кам’янця-Подільського (березень 1984 року) та села Студениця (надано 6 липня 1969 року четвертою сесією Теремецької сільської ради). У музеї села Демшин обладнано залу Героя.
