10 лютого
Цього дня колись:
 1431 рік. З’явилася найдавніша з відомих на сьогодні писемних згадок про сучасне місто Хмельницький, а тоді село Плоскирівці. Польський король Владислав II Ягайло видав привілей такого змісту: «Владислав король Польщі. Записує суму 100 гривень монети польської лічби шляхетному Янові Чанстуловському на селах Голисин та Плоскирівці, що на річці Бог у Летичівському повіті Подільській землі. Цей Ян та його законні нащадки мають тримати їх, і цей же Ян має особисто проживати у Подільській землі і захищати її особисто і з власними людьми. Надано у Сопоті, у другий день після свята святої Аполлонії 1431 року». Оскільки католицька церква вшановує мученицю Аполлонію Александрійську 9 лютого, то звідси маємо дату документу — 10 лютого. Цей документ у Варшавському архіві давніх актів виявив історик Віталій Михайловський — уродженець Кам’янця-Подільського, випускник 1997 року історичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, а нині — доктор історичних наук. За словами Віталія Миколайовича, «це відкриття сталося цілком несподівано. Просто підіймався шар документів тієї пори. Щодо сталості цієї дати, то, за моїми прогнозами, в доступному для огляду майбутньому вона не поглибиться. Хоча сенсація може трапитися в несподіваному місці, коли, наприклад, відкриються невідомі архіви».
 1918 рік. У Кам’янці-Подільському побачило світ перше число газети «Известия Каменец-Подольского городского совета рабочих и солдатских депутатов». Від неї сьогодні веде відлік сучасна обласна газета «Подільські вісті», яка видається в Хмельницькому, хоча дату її заснування явно притягнуто за вуха: в радянські часи історію головної обласної газети штучно прив’язали до виходу на теренах, які нині належать області, першої більшовицької газети, а такою якраз і виявилися кам’янецькі «Известия» 1918 року. Детальніше див. статтю «Історія, зшита із семи історій».
1919 рік. У Кам’янці-Подільському відкрилися педагогічні курси для підготовки вчителів вищих початкових шкіл, організовані Подільською губернською народною управою.
1920 рік. У Кам’янці-Подільському Софія Федорівна Русова розпочала викладання курсу, присвяченого питанням дитячого виховання.
1988 рік У місті над Смотричем проведено єдиний політичний день «Кам’янець-Подільський — місто-заповідник: проблеми та перспективи його розвитку».
1990 рік 22 кандидати у депутати до міської та обласної ради і Верховної Ради України оприлюднили себе як блок незалежних демократичних кандидатів Кам’янця-Подільського. У березні дев’ять членів блоку (Михайло Аносов, Олег Будзей, Олександр Ковальчук, Володимир Лобашов, Анатолій Лучко, Іван Маринін, Іван Мельник, Михайло Паранюк, Валентин Рибак) стали депутатами міської ради, три (Василь Гищук, Петро Островський, Віра Шпильова) — обласної ради, а Віталій Нечитайло та Валентин Яблонський, які балотувалися до Верховної Ради України, програли ставленику комуністів Сергієві Тимчуку.
 1991 рік Головою Кам’янець-Подільської міськрайонної організації Народного Руху України вдруге обрано викладача Кам’янець-Подільського педагогічного інституту Віктора Григоровича Притуляка. Був першим головою організації у 1989—1990 роках. Удруге очолював її майже п’ять місяців — до 30 червня 1991 року. Нині Віктор Григорович — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, член Всеукраїнського об’єднання «Свобода», депутат Кам’янець-Подільської міської ради від 2010 року.
1993 рік Депутатом Кам’янець-Подільської міської ради по виборчому округу № 71 обрано Павла Леонідовича Білоуса (народився 7 січня 1970 року в Кам’янці-Подільському) — студента фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Цікаво, що його єдиний суперник — Костянтин Семенишин — навчався на тому ж факультеті того ж інституту.
1995 рік У Кам’янці-Подільському урочисто відзначено 20-річчя праці у сфері культури 40-річної Віри Петрівни Чернишової (народилася 10 лютого 1955 року) — керівника народного ансамблю танцю «Подільський колос».
1997 рік У Кам’янці-Подільському в молодіжному центрі «Юність» із концертом виступив популярний тоді український гурт «Фантом-2» (Роман Матіяш і Ольга Гречко).
2004 рік У Кам’янці-Подільському перебував голова Державного комітету України в справах національностей і міграції Геннадій Геннадійович Москаль.
2007 рік. До Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника прийшов чоловік із села Гринчук, який повідомив, що на березі Дністра бачив якісь кістки невідомої тварини. Працівники музею Руслан Йолтуховський і Петро Болтанюк негайно виїхали на місце події і знайшли там бивні, зуби, інші фрагменти мамонта. Окремі із знайдених фрагментів відправлено до Інституту археології Національної академії наук України для додаткових досліджень.
2007 рік. У Кам’янці-Подільському режисер Володимир Володимирович Бортко розпочав зйомки епізодів художнього фільму «Тарас Бульба». Перед тим знімальна група працювала на острові Хортиця. Масові сцени знімали також у Хотині, починаючи з 14 лютого.
2016 рік. У Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка відбулися зйомки завершальної частини документального фільму «Виграти все» про легендарного тренера Ігоря Турчина та його непереможну гандбольну команду «Спартак». Вибір саме цього місця зйомок пов’язаний із тим, що видатний тренер 1959 року закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. За прикладом свого тренера тут навчалися і його вихованки: Зінаїда Турчина, Людмила Бобрусь (Порадник), Галина Маноха (Захарова), Марія Маршуба (Литошенко). «Ми могли вступити до будь-якого інституту, але пішли сюди», — зазначили олімпійські чемпіонки. Легендарні випускниці повернулися в стіни рідного вишу, щоб розповісти про свого тренера і згадати свої студентські роки. Зворушливою була зустріч спортсменок зі своїм викладачем — Гeнріхом Антoновичем Весeльським, який досі працює в університеті.
Гандболістки біля університету
Цього дня народилися:
1890 рік. У Москві народився (29 січня за старим стилем) Борис Леонідович Пастернак — російський поет, прозаїк, перекладач, лауреат Нобелівської премії з літератури 1958 року. 1916 року уродженці Кам’янця-Подільського Фанні Збарській Борис Пастернак присвятив декілька віршів, один з яких — «На пароплаві» — належить до найкращих зразків його лірики (див. статтю «Між двома Борисами»). Помер 30 травня 1960 року в Передєлкіно.
Вечір у зеленій вітальні, 1916 рік.
Зліва направо: Євген Лундберг, Борис Збарський, Фанні Збарська, Борис Пастернак
1895 рік. У місті Пола (Італія) народився Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген — український  військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під іменем, яке йому дали українські вояки під час Першої світової війни. Він вважався одним із неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний співпрацював з урядом Директорії. Він отримав звання полковника армії УНР, у вересні 1919 року його призначили головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального штабу УНР. Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де тоді були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив контакти з військовими місіями держав Західної Європи. Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була недовгою. Він поставився вкрай негативно до укладеної Симоном Петлюрою у квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалася приналежність західних земель (зокрема Галичини) до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. Під час Другої світової війни співпрацював із французьким рухом Опору. 1947 року у Відні Василя Вишиваного заарештувала радянська військова контррозвідка. Помер 18 серпня 1948 року в лікарні Лук’янівської в’язниці Києва.
1941 рік. У місті Дубровиця Рівненської області народився Микола Миронович Алексієвець — український історик, доктор історичних наук (1987), професор (1989). Закінчив 1968 року Київський університет. Працює в Тернополі. Декан історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. 25 жовтня 2001 року в Кам’янці-Подільському ознайомився з роботою Центру дослідження історії Поділля. Дійсний член Центру дослідження історії Поділля.
1960 рік. Народилася Ніна Федорівна Дубицька — керівник приватного підприємства «Гринчуцьке» та сільськогосподарського приватного підприємства «Фарна».
1961 рік. У селі Торговиця Городенківського району Івано-Франківської області народився Василь Васильович Марчук — український історик, політолог, педагог, доктор історичних наук (2004), професор  (2006), заслужений діяч науки і техніки України (2010), дійсний член Української академії політичних наук, завідувач кафедри політології (у 2005—2014 роках), проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва (з 2012 року) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У 1982—1987 роках навчався на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Від 1988 року працює в Івано-Франківську. Заступник голови спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, член спеціалізованої ради у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Лауреат Городенківської районної премії імені Леся Мартовича 2010 року за видання історико-етнографічного нарису «Покуття». Лауреат Івано-Франківської обласної премії імені Володимира Полєка ( 2012 рік). Нагороджено почесними грамотами Міністерства освіти і науки України (2004, 2006 роки), медаллю за заслуги перед Прикарпаттям (2010 рік). Відмінник освіти України (2002 рік).
1964 рік. Народилася Алла Василівна Кірковська — депутат Кам’янець-Подільської районної ради (обрано 31 жовтня 2010 року).
1966 рік. У селі Сокілець Дунаєвецького району народився Сергій Дмитрович Пантюк — український письменник (поет, прозаїк), видавець, громадський діяч. 1971 року переїхав із мамою до Кам’янця-Подільського. Навчався тут у середній школі № 2, однак за дві чверті до її закінчення через конфлікт із директором перейшов у середню школу № 15, яку закінчив 1983 року. Тоді ж вступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), але закінчив його тільки 1992 року. Служив у радянській армії в Азербайджані, працював на заводі, у школі в селі Підпилип’я Кам'янець-Подільського району вчителем української мови, німецької мови, малювання та фізкультури, згодом — у редакціях кількох газет, пройшовши шлях від коректора до головного редактора. Мешкав і працював у Чернівцях та Хмельницькому, майже три роки — на Півночі Росії. Від 2004 року мешкає й працює в Києві. Автор тринадцяти поетичних збірок: «Таїнство причастя» (1994), «Тінь Аріяни» (1994), «Храм характерників» (1996), «Володар вогню» (2000), «Цілунок блискавки» (2002), «Босяцький калфа» (2003), «Босяцький калфа. Вибрані поезії» (2005), «Смак Бога» (2009), «Неслухняники. Вірші для дітей» (2010), «Соло для дримби» (2012), «Мовизна» (2014), «Поранений херувим» і «Оченята кольору антрациту» (обидві 2015 в одній книжці). Видав 2007 року роман «Сім днів і вузол смерті», 2009 року — збірку новел «Як зав’язати з бухлом і курінням», 2012 року — роман «Війна і ми», 2015 року — науково-фантастичну повість для дітей «Вінчі й Едісон». Див. про нього статтю «Поет, невід’ємний від космосу Кам’янця».
У музеї Кам’янець-Подільського коледжу культури та мистецтв (зліва направо):
письменники Сергій Пантюк і Василь Горбатюк, краєзнавець Олег Будзей, 22 жовтня 2014 року
Цього дня відійшли у вічність:
 1607 рік. Помер Гедеон (до постригу в ченці — Григорій) Балабан — український політичний і церковний діяч. Народився 1530 року. Від 1565 року (за іншими даними — від 1569 року) до 1607 року — єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський. Брав участь у всіх переговорах із Ватиканом про об’єднання православної та католицької церков. 1590 року став ініціатором наради єпископів у Белзі, де вперше було порушено питання про об’єднання православної та католицької церков. 1596 року на Берестейському соборі став на бік князя Костянтина Острозького й виступив проти унії. Вів боротьбу зі Львівським братством. У Кам’янці-Подільському вселенський патріарх Ієремія 13 листопада 1589 року завершив розпочатий у Тернополі суд над Балабаном у справі про утиски Львівського братства, якому Ієремія свого часу дав право ставропігії — імунітет від місцевої церковної ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади.
1837 рік. У Санкт-Петербурзі помер (29 січня за старим стилем) Олександр Сергійович Пушкін — російський поет. Народився 6 червня (26 травня за старим стилем) у Москві. У Кам’янці-Подільському іменем поета названо Пушкінську вулицю, у 1899—1900 роках з нагоди сторіччя з дня народження Олександра Сергійовича збудовано Пушкінський народний дім (нині міський Будинок культури — стоїть на перехресті вулиць Пушкінської та Шевченка).
Так виглядав Пушкінський народний дім у Кам’янці-Подільському на початку XX століття
1889 рік. В Ялті помер (29 січня за старим стилем) Олександр Іванович Стронін — український і  російський громадський і освітній діяч. Народився 4 березня (20 лютого за старим стилем) 1826 року в селі Ракитне Курської губернії (нині Бєлгородської області). Закінчивши 1848 року Київський університет, один рік пропрацював молодшим учителем у Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії, викладав російську мову в паралельних класах. У Полтавській гімназії серед його учнів був Михайло Драгоманов, на якого Стронін справив великий ідейний вплив. Олександр Іванович був членом Полтавської громади й організатором недільних шкіл у Полтаві. 1862 року його заарештували за «розповсюдження малоросійської пропаганди» і після ув’язнення в Петропавловській фортеці заслали 1863 року до Архангельської губернії. Від 1869 року перебував на державній службі в Петербурзі. Автор історично-соціологічних праць «Історія і народ» (1869), «Політика як наука» (1872), «Історія громадськості» (1885).
1900 рік. У Кам’янці-Подільському помер Микола Сильвестрович Гогоцький — історик релігії Поділля, брат філософа Сильвестра Сильвестровича Гогоцького. Народився 1822 року в Кам’янці-Подільському. Закінчив Подільську духовну семінарію у Кам’янці-Подільському, 1856 року — Київський університет. Працював від 1856 року в Подільському губернському правлінні. У 1870—1880 роках був директором гімназії в місті Холм. Від 1880 року мешкав у Кам’янці-Подільському.
1963 рік. У Москві помер Еміль Кроткий (насправді — Еммануїл Якович Герман) — російський поет,  сатирик. Народився 26 грудня (14 грудня за старим стилем) 1892 року в селі Зіньківці (нині Кам’янець-Подільського району). 1911 року одеський журнал «Крокодил» опублікував перші поетичні спроби юного Еммануїла. Через два роки ліричні вірші 20-річного поета відзначили премією на літературному конкурсі пам’яті Семена Надсона, причому до складу журі входив цвіт російського красного письменства — Валерій Брюсов, Іван Бунін, Вікентій Вересаєв. 1917 року в Одесі побачила світ перша книжечка Еміля Кроткого «Казка про те, як цар місця позбувся». Того ж року поет на запрошення Максима Горького переїхав до Петрограда, де співпрацював із журналами «Літопис», «Сатирикон», газетою «Нове життя», видав поетичну «Повість про Іванка-дурника», збірку віршів «Розтоплений полюс» про Росію та революцію. У 1918—1920 роках Еміль Кроткий працював у Харкові, там видав три книжечки (поему «Розмова з Вільсоном», збірку віршів «Скіфський берег», казку «Шкереберть»), а тоді переїхав до Москви. 1925 року як кореспондент газети «Труд» побував у Німеччині, Франції, Чехословаччині. Якщо раніше поєднував лірику та сатиру, то тепер повністю віддався сатиричним жанрам. 1931 року Еміль Кроткий став постійним автором московського журналу «Крокодил». Через репресії на вісім років (у 1933—1941 роках) у творчості Еміля Кроткого настала вимушена пауза. У 1941—1944 роках в Астрахані поет редагував сатиричний відділ «Прямою наводкою» в обласній газеті «Комуніст», працював відповідальним секретарем газети «За стахановський лов». А після війни знову став постійним автором «Крокодила». У «Бібліотеці «Крокодила» побачили світ три тоненькі (64-сторінкові) збірочки Еміля Кроткого: «Портрет і дзеркало» (1956), «Сатирик у Космосі» (1959) і посмертна — «У безпорядку дискусії» (1964). Тільки 1959 року 66-річного Еммануїла Яковича, що мав тоді майже піввіковий стаж роботи в поетично-сатиричному цеху, нарешті прийняли до Спілки письменників СРСР. Його афоризми під фірмовим заголовком «Уривки з ненаписаного» постійно друкувалися в «Крокодилі», входили розділами в усі три повоєнні книжечки, а у 1966—1967 роках із передмовою Олександра Безименського та малюнками Бориса Єфімова двічі виходили у видавництві «Художник РРФСР».
1977 рік. У Кам’янці-Подільському помер Юхим Йосипович Альперін (псевдонім — Юхим Ясний) — письменник, журналіст, кандидат філологічних наук (1972), член Спілки журналістів СРСР, батько джазового піаніста й композитора Михайла Альперіна. Народився 17 квітня 1924 року в Кам’янці-Подільському. 1945 року був учасником боїв з японцями. Закінчив 1955 року Кам’янець-Подільський педагогічний інститут (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Працював відповідальний секретарем у редакції газети «Прапор Жовтня», старшим викладачем Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. 1956 року був членом редакційної колегії літературно-художнього альманаху «Кам’янець-Подільський». Видав 1971 року повість «Атака» (прототип головного героя жив і працював у Кам’янці-Подільському), 1972 року — повість «Хатина на кордоні», 1973 року — нарис «Микита Годованець». 1972 року в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР захистив кандидатську дисертацію «Українська радянська байка і творчість Микити Годованця».
1982 рік. Помер Дмитро Дем’янович Мороз — журналіст. Народився 1912 року в селі Мілівці (нині Кам’янець-Подільського району). Працював у Кам’янці-Подільському. Був редактором газети «Прапор Жовтня» у 1955—1959 роках, редактором літературно-художнього альманаху «Кам’янець-Подільський», що побачив світ 1956 року.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
