Кам’янець називають містом мостів і сходинок, містом брам. Мостів і сходинок у нас багацько, як і брам (Вітряна, Міська, Польська, Руська). В цьому може переконатись кожний, хто мандрує містом. А ще це місто цікавинок, де старовина тісно переплелась із новаціями та різновіковими спорудами. Але про все поступово.
Цього разу помандрували вулицею Руська. Шлях видався трішки екстремальним, сходинками (цікаво чи хтось порахував скільки їх), що ведуть вниз в каньйон з Турецького моста, далі чагарниками, попри неврівноваженого пса, який дуже гарно виконує свою роботу, дістались до Руської брами.
Місто мостів виправдовує таку назву, на шляху бачили кілька мостів: Турецький міст, міст через заплавень на який виводять сходинки ліворуч (подейкують його як компенсацію побудував той, хто шукав Золоту карету і утворив цілий заплавень, так її не відшукавши). А на питання «Чого ж наше місто – місто цікавинок?» відповідає ще одна несподівана споруда. А чи не цікаво побачити старовинний місточок, облаштований на природньому кам’яному перешийку, який простягається до фортеці і поруч в каньйоні притулену електростанцію, яка соромиться свого відносно молодого віку, дивно для пані, бо поруч інша солідна особа – фортеця, що пишається багатоліттям! А наразі електростанція об лаштована під генделик. Там вже напевно генерують іншу енергію. О темпора, о морес! (Сказали б греки).
Але повернімось до Руської брами. Дуже тішить, що саме тут панує старовина і не в сенсі «старіє», а доглядається і підтримуєть, не намагаючись прикраситись та отримати фальшиві компліменти. На фортифікаційних властивостях брами не акцентуватиму розповідь.
Попрямували далі по вул. Руська, тут познайомились із Адамом Плугом (справжнє ім’я Антоній Петкевич), письменником, що був засланий сюди з Польщі, за активну участь у патріотичних маніфестаціях. Далі з нами привітався б Володимир Бабляк, твори якого «Вишневий сад» та «Жванчик» були екранізовані та Каленик Геренчук, професор, що є автором монографії «Природа Хмельницької області» і міг би розповісти нам про географічні особливості міста та пояснити, які унікальні рослинки, птаство та звірина мешкають довкола.
І знову ж на нас чекає ще один місточок, що веде до Руських фільварок (та й сходинки, їх там теж вистачає), іще один, об лаштований на колишній території садів Вітте.
Чим далі по вулиці, тим ближче до давнини. Юзеф де Вітте вже зачекався, щоб похвалитись своїми садами, а вони були неперевершеними! Підійшли ближче до річки і споглядаючи зараз на буяння зелені, важко уявити, що саме тут простягались чудові сади де Вітте, мальовничі, різнобарвні та пахучі. Все минає. Наразі природа взяла своє і без турботливих людських рук, позаростало чагарниками, залишився міст (не де Віттівський).
Посидівши на мостику, попрямували далі. Тут знову чекали сходинки (частина мандруючих пішла іншим шляхом), а ми поспішали, того й обрали екстримальний шлях, що вивів до парку над каньйоном. Як розпочали, так і завершили, і знову сходинки не порахували, а цікаво ж скільки їх взагалі у місті?)))
За час подорожі, бачили чи проходили чотири мости, чимало ярусів сходинок (можливо наступного разу порахуємо), довідались про особливості однієї із брам та уявили масштабність та красу садів де Вітте. Подорож виявилась пізнавальною, а шлях по вулиці Руська здивував різноманітністю.
© Галина Комарніцька
Дивіться також: |