П'яту мандрівку в рамках проекту "Мандруємо вулицями" було заплановано присвятити вулиці Тринітарській і, звісно ж, тут не міг залишитись осторонь і винуватець такої назви вулиці - Тринітарський костел, який зараз служить грекокатолицькою церквою св.Йосафата і місцем для проведення богослужінь монахів ордену редемптористів. З нього ми і почали, а от далі... Далі наші плани було скореговано, але від того наша мандрівка не те що не втратила, а скоріше навіть знайшла, адже для нас відкрились і такі місця, які рядовому перехожому навряд відкриваються. Але про все по черзі.
О 14.00 як і було заплановано і оголошено на сайті зацікавлені мандрувати вулицею Трінітарською збирались біля оглядового майданчика поблизу входу на Новопланівський міст. Мабуть вперше у проекті з самого початку вирушало стільки людей. На місце зустрічі прийшли Галина Комарніцька, Олексій Янчук, Володимир Кроль, Віталій Сіднюк, Олег Будзей, Олеся та автор цих слів і ми дружно помандрували до тринітарів.
Перша зупинка була біля самого Тринітарського костелу де Галина Команріцька розповіла всім про історію тринітарського костелу, який був побудований у 1750р., про образ однієї з скульптур перед входом - Жана Мата та його видіння у сні монаха у білому вбранні з двома людьми по обидва боки: християнином (католиком) і язичником (православним), що стало поштовхом до створення ордену тринітар, які були покликані визволяти людей з мусульманської неволі (якщо щось не так то сподіваюсь Галина мене у коментарі поправить). Почала вимальовуватись картинка історичних післятурецьких подій у нашому місті і тут прийшла в нагоду легенда про липи Хоцимірського, яка однак не була дорозказувана до кінця через те що з приміщення вийшов чоловік у чорній ризі і запитавши чи ми йдемо в храм дав зрозуміти що краще нам розповіді залишити на потім.
  
Отож входимо до церкви, де нас чекав уже брат Миколай - монах ордену редемптористів, який в цей час саме перебував тут. Брат Микола залюбки з нами поспілкувався і розповів про св.Йосафата ім'ям якого освячено цю церкву і його місію об'єднати церкви. Недарма девізом цього святого було "Щоб всі були одно". А сам святий прийняв мученицьку смерть під час проповідування греко-католицької релігії на сході, там де були ненависні до них православні. Смерть Йосафат знайшла через зарубання сокирою і потім спробу втопити тіло в річці, але воно не потонуло і стало яскравим свідчення святості цієї особи. Зараз ікони Йосафата зображають з сокирою у руках як зі знаряддям від якого отримав мученицьку смерть святий, а його девіз раніше було розміщено на головному фасаді будівлі (якраз після напису "Так все не буде") і над образом святого на головному вівтарі церкви. Напису на фасаді уже немає, як сказав брат Микола влада не хотіла щоб на будівлі були бодай якісь написи, але історія це пам'ятає і навіть без нагадування останнім часом все частіше лунали заклики про єдину українську православну церкву - "щоб всі були одно".
 
 
Цікавою реліквією у храмі є мощі святого Юди-Тадея - одного з апостолів Ісуса Христа. Брат Микола одразу попередив щоб не плутати його з тим Юдою, що зрадив Ісуса. А також поряд, у композиційній фігурці що зображає монаха на фоні ліванського кедру мощі св.Шарбеля. Розповідаючи про нього Брат Микола запропонував провести мирування спеціальною олією на зцілення душі і тіла. Бажаючі разом прочитали молитву з невеличкої листівки і що цікаво вона була якась не схожа на канонічні молитви і називалась "Молитва Святого Шарбеля за зцілення української родини" і в ній шлося про звільнення українського народу "від духа розпусти, духа алкоголізму, духа наркоманії"; прохання вилікувати захворювання різних органів, "а особливо - від підступної радіації як наслідку аварії на Чорнобильській атомній електростанції та всіляких видів пандемії гриппу" - саме актуально в час поширення Еболи світом. Потім брат дістав баночку з олією і помастив кісточкою навхрест на лобі. От такий обряд мирування.
 
Посередині посудина з часточкою праху апостола Юди Тадея, зліва ікона св.Йосафата з топором. Часточка праху Св.Шарбеля у композиції з ліванським кедром
Під час мирування
За розповідями можна було і прогавити сам храм, адже тут досить своєрідно - стіни в неагресивних світлих тонах, на стінах кайдани, які ще залишились від історичних господарів - тринітарів і свідчили про їх місію визволення бранців, іконостас і престол які є неповторними для кожного храму.
Так склалось що приязність брата Миколи і його гостинність спонукали нас змінити плани нашої мандрівки і замість просуватись вулицею Тринітарською ми продовжили мандрувати з цим редемптористом.
Спочатку він показав нам подвір'я, відбудову на місці келій тринітарського монастиря, мозаїчну ікону на подвір'ї. І саме цікаве - він провів нас до підвалів тринітарського костелу. В цей час до нас доєднався ще один учасник мандрівки В'ячеслав Семенович, який щоправда не на довго, але таки знайшов час на мандрівку.
 
 
Далі нас чекав ще один сюрприз - відвідування будинку Чарторийських де і мешкають монахи-редемптористи, а це троє чоловіків, які представляють цей орден у нашому місті. На цей візит ще один учасник підоспів - це Дмитро Бойко, який щойно звільнився від справ. Палац Чарторийських відомий тим, що тут збережений камін з гербом "Погоня". Він то і став ціллю наших об'єктивів в першу чергу. Камін знаходиться в найбільшій кімнаті палацу де зараз відбувається ремонт. В палаці нас чекав отець Віталій, з яким також відбулось спілкування.
 
Загалом усе пройшо надзвичайно пізнавально. Знайомство з представниками ордену редемптористів і бесіди з ними не могли прогнозуватись у наших початкових планах, але те що так склалось - це знак, що в Кам'янці є ще надзвичайно багато цікавого і варто лише почати щось досліджувати - безсумнівно наткнешся на купу інших цікавостей. Таке вже наше місто. І цими стопами прямує наш проект "Мандруємо вулицями"
Текст: Сергій Єрмаков
Фото: Галина Комарніцька, Володимир Кроль, Сергій Єрмаков
Мандрували вулицями: Будзей Олег, Комарніцька Галина, Кроль Володимир, Сіднюк Віталій, Янчук Олексій, Олеся, Семенович В'ячеслав, Бойко Дмитро та Єрмаков Сергій
Дивіться також: | 
0
