Умань - заповіт цадика Нахмана (хасиди в Україні) - Туристичні поїздки - Туризм - Каталог статей

Умань - невелике містечко в Черкаській області, в якому знаходиться чудовий парк «Софіївка», відомий далеко за межами України. А крім парку тут є ще дивовижний район населений іудеями і їх кільскість в рази зростає в вересні коли євреї всього світу святкують новий рік. Хасиди (так називається течія іудаїзму) бреславської течії вважають за свій обов'язок бодай раз в житті побувати тут, бо саме так заповідав один з їх учителів - цадик Нахман.

Плануючи подорож в Умань до "Софіївки" стало цікаво, а що ж там ще можна побачити крім парку, в якому я уже й раніше бував. Одразу пригадались розповіді про могилу якогось іудейського діяча, до якого восени з'їжджаються купа іудеїв і "наводять шороху" містянам своїми святкуваннями. Інтересу додавав ще той факт, що під час останнього візиту до Умані наш провідник-умачанин навідріз відмовився нам показувати дорогу до цього місця, мотивуючи це тим, що своїм святкуванням вони так смітять, волають і незважають на інтереси городян, вони стали предметом нелюбові місцевого населення і тому популяризувати їх місця немає ніякого бажання.

Звісно ж така відмовка тільки розпалила інтерес. Переглянувши ролики про паломництво хасидів до Умані на Ютюбі і почитавши статті, стало зрозуміло невдоволення уманчан, але від того інтерес побачити те місце своїми очима не згас. Поміркуйте самі - в українському місті купа незвичних для ока людей утворили таку собі общину. Незвичні, бо непомітити їх відмінності від звичних перехожих просто неможливо: химерний, шовковий, переважно чорний одяг; на голові якісь пляцки, або ж шляпи, що теж зараз уже нетипово; верхня частина голови поголена, а з боків висять довгі локони-пейси. Зараз таких людей можна зустріти в тому районі скрізь, але коли відбувається паломництво, то їх тут тисячі, чи навіть правильніше сказати - десятки тисяч (у 2015р. було біля 30-тис.паломників).

Виявилось, що цей єврейський квартал не так вже й далеко від "Софіївки". Хвилин двадцять ходу - і ви на місці. Причому місце це починається непомітно, початок вул.Пушкінської нічим не примітний, але пройшовши метрів 500 раптом помічаєш, що уже і перехожі "не такі" і рідна мова майже зникає, молодики спілкуються незрозумілими словами, практично усі вивіски ієрогліфами, лише дуже зрідка з перекладом на російську. Видають що це Україна лише таблички з назвою вулиці "вул.Пушкінська". Мимоволі відчуваєш себе тут "не в своїй тарілці" чи навіть не в своїй країніні.

Так виглядає "єврейський квартал хасидів" в Умані. Зліва - готель для іудеїв-паломників

Типова ситуація на вулиці Пушкінській в Умані

Будівництво синагоги. Маштаби як для Українського міста взагалі захмарні. Зустрічається інформація що на 5 тис.місць, а то й більше.

такий собі випадок на вулиці "єврейського квартала"

Гадаю, що в цьому районі Умані усі знають, чому тут стільки іудейського, і знають, хто такий цадік (саме так вживають це слово там) Нахман. У моєму розумінні цадик в хасидизмі це щось на зразок сану "святого" в християнстві, зокрема стосовно нашого цадика, то хасиди вірять, що ребе Нахман " клопочеться за кожного із своїх послідовників перед Всевишнім (5) і немає жодного вірянина, який би не відчув святість місця його поховання. А відвідувати могилу заповідав сам цадик.

Заповіт цадика Нахмана

В 1802 році, по дорозі з Златополя в Бреслава (див. біографію нижче), раббі Нахман провів кілька днів в Умані. Він побував на єврейському кладовищі, де були поховані тисячі жертв масової різанини, влаштованої в 1768 році гайдамаками. Тоді, увірвавшись в місто, гайдамаки встановили хрест і запропонували євреям вибір: хреститися або загинути. Вся громада, понад двадцять тисяч євреїв, вважала за краще загинути, освятивши Ім'я Бога. Побувавши на цьому кладовищі, раббі Нахман заповідав, щоб його поховали серед могил мучеників. «Душі померлих за віру вже чекають мене», - повторював він (5). У важкому для цадика 1810 році, коли він втратив двох дітей, дружину, у нього згорів дім і сам він був смертельно хворим, він як і заповідав прибув з Брацлава до Умані. Тут він гуляв по Софіївському парку, багато проповідував і диктував свої притчі і повчання своєму вірному учневі раббі Натану, завдяки якому вони і збереглися. Остання проповідь цадика Нахмана була приурочена до Нового року за іудейським календарем, в якій він заповів послідовникам приїжджати на його могилу в Умань (5). Через місяць цадик Нахман знайшов свою смерть і був похований на кладовищі поряд із євреями, загиблими в різні часи під час повстання гайдамаків - Коліївщини.

Погром в Умані

У багатьох джерелах вказано, що в Умані від гайдамаків загинуло до 20 тисяч поляків і євреїв. За переказом, коли гайдамаки увірвалися до міста, то поставили хрест і запропонували євреям на вибір — хреститися чи загинути. Спільнота іудеїв воліла загинути, не зрадивши віри. Утім об’єктивних наукових досліджень тих подій досі бракує. Відомо, що євреї опинилися в ті часи між двох вогнів: панів-поляків та поневолених українців. А між Росією та Польщею тривала боротьба за православне населення Поділля, яке Росія нібито захищала. Московія ж провадила жорстку політику нетерпимості до євреїв на релігійному ґрунті. Ці фанатичні переконання поширювалися на всю «канонічну територію» Російської православної церкви, яка охоплювала також українські православні парафії на теренах Польщі. Та й саму Коліївщину «благословив» архімандрит Мельхіседек Значко–Яворський. Польський дослідник гайдамацького руху Владіслав Сєрчик вказує, що релігійна боротьба створила таку небезпечну атмосферу, коли досить було іскри, щоби стався вибух. У 1768р. в Умані гайдамаки позбавляли життя уніатських священиків, польську шляхту і євреїв: за офіційними даними, до 12 тисяч людей. До речі, за історичними (а не літературними) джерелами, ватажки Залізняк та Гонта намагалися контролювати повстанців і запобігти різанині в Умані. У 1793р. Умань увійшла до складу Російської імперії, там тривала боротьба з уніатами. А в працях радянських істориків вказувалося, що гайдамаки боролися «за возз’єднання з Росією».

Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/61129

Місце старого єврейського кладовища було знайти не так вже й важко. Коло входу чатують українські охоронці,
на моє здивування, почувши що я турист з Кам'янця, ні краплини не відмовляли мене від входу до святині. Єдиною умовою було те, щоб голова була покрита, але і тут мені зарадили, давши іудейську шапочку - кіпу. Ще мене попросили вести себе скромно, що думаю і так зрозуміло було і попередили що до мене можуть звертатись іудеї на російській мові.

В великому залі жовтого будинку було багато іудеїв. Одні з них читали книги, інші молились, інші просто займлись своїми справами. На мене особливої уваги не звертали, чи скоріше мабуть, вдавали що не звертають увагу. Лише один іудей коли я стояв на виході поцікавився в мене на ламаній російській чи я не іудей, і, коли довідався що ні, ні краплини не смутився і продовжив - "ось могила цадіка" вказавши на шмат сірого камяного виступу у вигляді маленького будиночка з похилим дахом, що ніби вріс посеред стіни. І справді до того каменя підходили інші іудеї, притулялись головою і щось промовляли. Але я знав що основна могила в іншому приміщенні і, як потім виявилось стіна побудована як раз по середині саркофагу, так що оодна його половина була по один бік, інша - по інший. Заходячи в інше приміщення помітив що на порозі срозмовляють іудеї. Вирішив запитати чи можна пройти подивитись на могилу Нахмана. Чоловік на вході відповів: "Конечно можно, он ведь один для всех" і простяг руки до неба. Ця половина могили була вкрита білою тканиною з текстом. Біля могили ще один з іудеїв підвів мене до тексту написану російською мовою, де було вказано, що "наш святой Ребе произнес перед вумя свидетелями", що кожен хто прийде до могили і зробить пожертвовання, а також "произнесет эти десять глав из книги Тигилим" (надається перелік яких саме), то навіть якщо важкі його гріхи то "я очень и очень постараюсь спасти и исправить его - за волосы вытащу я его из ада". Хасиди щиро вірять у це пророцтво і, як бачимо, сумлінно дотримуютья, щороку приїжджаючи на це місце як і заповідав цадик Нахман.

Ось так виглядає місце паломництва хасидів. У тій жовтій будівлі знаходиться могила цадіка Нахмана.

Могила цадика Нахмана (фото з Вікіпедії)

Хасиди що були біля могили Нахмана, на час мого візиту були вбрані у світле вбрання. Білим була накрита і сама могила (казали що буває накрита чорним). Як розповіли в цей час у іудеїв було якесь свято

Вхід до могили цадика Нахмана для чоловіків лише з покритою головою. Охоронник коли я йому пояснив що турист і хочу глянути любязно мені дав цю кіпу, що в мене на голові. Причому не просив жодної плати ні за вхід ні за інвентар.

Вся моя подорож у цей єврейський квартал Умані зайняла у мене близько 1,5 години, з яких менше ніж 30 хвилин я присвятив огляду того про що написав. Робота над публікацією зайняла набагато більше часу, проте думаю, що для тих, хто захоче повторити мою звитягу вона стане в нагоді. А тим, хто зацікавився і хоче дізнатись більше про того, хто за свої прожиті 38 років набув такої шани, що визнається святим, пропоную почитати довідкову інформацію зібрану з різних джерел (див. нижче).

Фото і текст: Сергій Єрмаков

Хасидизм почався з Поділля

Мабуть багато хто чув про те, що в містечку на території теперішньої Хмельниччини у Меджибожі зародилась ціла течія іудаїзму - хасидизм.

Хасиди́зм — містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України (в той час належала Речі Посполитій) у першій половині 18 століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії (1). Слово походить від єврейської мови «хасідут» або ж з ашкеназької «хасідус» і в перекладі означає – вчення благочестя, праведності (2).

Бешт створив власне вчення, згідно з яким понад усе ставилося релігійний екстаз, а не невиразні вірші Талмуда. Те, що неграмотний єврей ближче до бога, ніж наймайстерніший вчений, сподобалося населенню і дуже швидко кількість хасидів стало перевищувати кількість класичних іудеїв. У чому ж був секрет популярності нової віри? Напевно, в тому, що хасиди вважали себе вінцем творіння і максимально причетними до Бога. Рабини в хасидизмі залишилися як посередники між Богом і смертними. Такі люди називалися цадиками. (5).

Частково хасидизм собою нагадує аналогічні процеси у протестантизмі (пієтизм, рівайлевізм): зміщує акцент на особисте переживання Бога, на особистій праведності та ролі харизматичних лідерів – цадиків. Але хасиди ні в якому разі не відмовляються від дотримання іудейських обрядів, не впадають в аскетизм (2).

Великий праведник родом з Поділля

Зростав Нахман там де й народився - у Меджибожі у домі самого Баал Шем Това, який успадкували його батьки (4). Його батько, р. Симха, був сином найближчого учня Бешта р. Нахмана з Городенки - новонароджений отримав своє ім'я в пам'ять про діда. Мати Нахмана, ребецін Фейга, була дочкою Аделі, єдиної дочки Бешта. Рідні дядьки Нахмана теж були відомими хасидскими наставниками. То ж не дивно, що ще дитиною він присвятив себе служінню Всевишньому. Починаючи з шестирічного віку, ночами він часто прибігав на могилу Бешта в Меджибожі і просив, щоб прадід «допоміг йому наблизитися до Всевишнього». На зворотному шляху він «потайки, серед ночі» поринав у мікву (в юдаїзмі водний резервуар для обмивання (твіла) з метою очищення від ритуальної нечистоти - прим.) навіть «взимку, коли мороз був дуже сильний» (3).

В 1790 році, після смерті тестя вісімнадцатирічний раббі Нахман поселился з сім'єю в містечку Медведівка, недалеко від Києва, — і тут він був оточений численними хасидами. Уже до цього часу, пройшовши складний шлях духовної роботи раббі Нахман "удостоївся піднятися на найвищий щабель святості, самозречення і близькості до Бога - на щабель, доступну лише небагатьом" (тобто став цадиком - прим. С.Є.) (3) .
У Медведівці почав формуватися особливий стиль майбутнього брацлавського хасидизму. Р. Нахман почав різко виступати проти деяких лідерів хасидизму, звинувачуючи їх в занепаді хасидського руху.

1799 року раббі Нахман повернувся до сім'ї, в Медведівку. Рік по тому він переїхав в містечко Златопіль. Починаючи з 1802 року Нахман поселився в Брацлаві (в єврейській транскрипції — Брослев), який став центром його «двору» (3). У Бреславський період раббі Нахман найбільшою мірою наблизився до духовної досконалості. Тут р. Нахман познайомився з р. Носоном (Натаном) Штернгарцем, який став його найближчим послідовником і згодом присвятив своє життя для збереження спадщини р. Нахмана та поширення його вчення.

У Брацлаві, який став для нього місцем самої плідної діяльності, раббі Нахман пережив і найважчі втрати. У 1806 році помер від туберкульозу його дворічний син, а потім і другий син, на якого раббі Нахман покладав особливі надії, вбачаючи в ньому своє духовне продовження. Через рік від сухот померла дружина раббі Нахмана. Він сам також заразився туберкульозом і протягом трьох років боровся з хворобою. У 1810 році згорів вщент його будинок, і смертельно хворий раббі Нахман провів ніч на вулиці. В цьому ж році, незабаром після пожежі, раббі Нахман переїхав до Умані, знаючи, що йому судилося померти саме в цьому місті (3). Так і сталось і за його заповітом його було поховано на старому єврейському цвинтарі в Умані.

Джерела: